Спецпроект

Ізраїльські музеї повертатимуть украдене нацистами

Ізраїльські музеї почнуть масштабну кампанію з повернення вкрадених і конфіскованих нацистами предметів мистецтва та інших цінностей спадкоємцям їх законних власників.

Про це повідомляє Jewish News One, передає Newsru.ua.

У колекціях багатьох музеїв Ізраїлю донині зберігаються твори мистецтва, які були передані державі після Другої світової війни для того, щоб повернути їх законним власникам або їх спадкоємцям.

Представники групи з повернення цінностей, втрачених під час Голокосту, заявили, що ряд музеїв може незаконно зберігати картини, скульптури, рукописи та єврейські ритуальні речі.

За оцінками експертів, в музейних фондах країни знаходиться від 400 предметів, вилучених із німецьких музеїв і приватних сховищ союзними військами під час і після війни.

За словами співробітника Комісії з матеріальних претензій євреїв до Німеччини Веслі Фішера, досі не вдалося точно встановити, скільки саме викрадених нацистами цінностей було передано Ізраїлю в 1950-х роках і як вони розподілялися.

У четвер, 9 січня, представники державної компанії Hashava, що спеціалізується на виявленні та реституції майна жертв Голокосту, зустрілися з головами великих ізраїльських культурних установ. Вони обговорювали, як визначити, які предмети мистецтва з музейних колекцій було вкрадено нацистами, а також способи пошуку їх законних власників.

Виявилося, що реституцією викрадених цінностей до справжнього моменту займався лиш один музей в країні - Музей Ізраїлю в Єрусалимі. Однак, як зазначив Фішер, у колекції музею все ще перебуває ряд робіт, чиї власники не знайдені.

Згідно з прийнятим в 2005 році ізраїльським парламентом закону про повернення цінностей жертвам Голокосту, в тому випадку, якщо спадкоємці законних власників майна не будуть знайдені, його належить пожертвувати на допомогу тим, хто пережив Голокост або направити гроші з його продажу на створення освітніх проектів та меморіалів.

Те, що ізраїльські музеї досі не займалися систематичним пошуком власників картин, які зберігаються у них, є порушенням принципів, сформульованих на Вашингтонській конференції 1998 року, зазначає видання. У тому заході брали участь 44 держави, в тому числі Ізраїль, власники галерей і приватних колекцій, в яких перебувають підозрілі з точки зору походження предмети мистецтва.

Учасники конференції закликали відкрити документи та архіви для того, щоб можна було дослідити їх приналежність. У разі, якщо виявиться, що предмети були конфісковані нацистами, музеї та галереї повинні допомагати їх поверненню початковим власникам або спадкоємцям.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.