Пам'ятник кавовому бізнесмену Кульчицькому обурив львів'ян. ФОТО

Пам’ятник Юрію-Францу Кульчицькому у Львові, урочисто відкритий на площі Данила Галицького 22 жовтня, обурив громадськість.

Причиною обурення стала відсутність конкурсу та узгодження проекту скульптури з громадою міста. повідомляє ZIK.

Це вже не перший пам’ятник, встановлений в історичній частині Львова спонсорським коштом за не зовсім прозорою процедурою, стверджує видання. Як наслідок, невдоволені активісти об’єднались у Фейсбуку, вимагаючи контролю за публічним простором міста.

Зараз у спільноті "Нас не питали!" вже понад півтисячі учасників. Серед обурених непрозорою процедурою – громадські діячі, науковці, культуртрегери, митці та журналісти. Вони звернулись до міського голови й мають намір проводити відкриті дискусії про механізми управління публічним простором.

Пам'ятник Юрію Кульчицькому у Львові. Український шляхтич, Кульчицький народився в 1640 році в Кульчицях під Самбором (Львівщина). Був козаком на Січі, потрапив у османський полон, де досконало вивчив турецьку мову. Працював перекладачем для австрійської Східної торгівельної компанії в тоді турецькому Аккермані. Потім відкрив власний бізнес у Відні

Пам’ятник Юрію Кульчицькому, який, за легендою, запровадив у XVII сторіччі кавову традицію у Європі, виготовило і встановило за 300 тисяч грн львівське підприємство "Галка" (кавова фабрика). Але конкурс не провело, хоча це передбачалося відповідним рішенням міськради.

"Я думаю, що поспішали, – пояснив відсутність конкурсу заступник міського голови з гуманітарних питань Василь Косів. – Бо планували зробити все цього року. Але саме таким чином Кульчицький з’явився".

Меценати справді квапились – хотіли приурочити відкриття пам’ятного знаку до 330-ї річниці Віденської битви, пояснює генеральний директор "Галки" Борис Дубовий. За його словами, "це не пам’ятник Леніну, щоб для його встановлення потрібні були якісь конкурси".

Пам'ятник Кульчицькому у Відні. Під час битви за Відень 1683 року, переодягнувшись турком, українець пройшов крізь османський табір, щоб зв'язатися з союзниками. Після цього повернувся в обложене місто зі звісткою про скору допомогу. Вдячні городяни подарували йому будинок у Відні, а командир союзників Ян Собеський - 300 мішків кави із захопленого турецького обозу. Кульчицький відкрив у Відні кав'ярню "Під синьою пляшкою", започаткувавши австрійську та центральноєвропейську кавову традицію. На цьому пам'ятнику Кульчицький убраний у турецький одяг - саме в такому він обслуговував відвідувачів

Василь Косів наголосив, що скульптура невелика, глобально на міський простір не впливає і використовувати його не заважає. Такі скульптури він запропонував називати "тимчасовими пам’ятниками чи пам’ятними знаками" – на відміну від тих, які встановлюються назавжди.

Тим часом активісти ініціативи "Нас не питали!" запропонували міськраді унормувати правила встановлення пам’ятників - як постійних, так і тимчасових.

Автор пам'ятного знаку Кульчицькому, скульптор Роман Кикта стверджує, що це модернове вирішення з елементами стилізації. Пояснив, що намагався зобразити Кульчицького як "галичанина, козака, воїна і людину, яка заснувала традицію пиття кави".

 Портрет Кульчицького останньої чверті XVІІ сторіччя

Коментуючи ідею встановлення у Львові пам’ятника Іванові Сірку, мер Андрій Садовий пообіцяв урахувати резонанс, який виник навколо Кульчицького, неодмінно провести конкурс і обрати найкращий проект скульптурної композиції та благоустрою території навколо неї.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.