Спецпроект

Музей архітектури попросив собі Мавзолей Леніна. ФОТО

Директор російського Державного науково-дослідного музею архітектури імені Щусєва Ірина Короб'їна заявила, що Мавзолей Леніна повинен перейти у відання музею після того як тіло Леніна буде поховано. Побажання було висловлено в рамках конференції "Музей завтра. Формула успіху".

Про це пише lenta.ru.

Короб'їна пояснила свою пропозицію тим, що музей архітектури носить ім'я автора мавзолею - архітектора Олексія Щусєва. " Мавзолей повинен поповнити ряд пам'ятників архітектури, які вже знаходяться під юрисдикцією музею, як, наприклад, будинок архітектора Мельникова. Щусєв, засновуючи музей архітектури, припускав, що його колекція буде поповнюватися ось такими будівлями", - заявила директор музею.

На чому грунтується припущення керівника щусевского музею про те, що тіло Леніна буде поховано, невідомо. Рішення про винесення тіла з Мавзолею обговорюється російською громадськістю та політиками протягом декількох років. Зокрема, низку пропозицій про поховання Леніна надійшло під час ремонту споруди, який проходив з вересня 2012 по травень 2013 року. Тоді представники партії ЛДПР заявили, що саркофаг потрібно винести з Мавзолею під приводом ремонту і не заносити назад.

У 2011 році опитування, що проводилось "Левада- центром", виявило, що 40 відсотків росіян виступають за поховання Володимира Леніна на Волковому кладовищі в Санкт -Петербурзі, 31 відсоток опитаних хотіли б залишити тіло в Мавзолеї на Червоній площі.

Мавзолей Леніна в Москві

Мавзолей за проектом Олексія Щусєва, зведений із залізобетону, з цегляними стінами і облицюванням гранітом, існує в нинішньому варіанті з 1930 року. Дві тимчасових споруди з дерева, створені також за кресленнями Щусєва, будувалися по черзі на одному і тому ж місці в 1924 році. Гостьові трибуни з боків Мавзолею, зведені в 1930 році, належать авторству архітектора Ісидора Француза.

Теми

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.