Спецпроект

Музей вуличного мистецтва з'явиться в Санкт-Петербурзі

Незвичайні зображення на стінах будинків вже давно вийшли за рамки самовираження вуличних художників. Графіті визнано видом сучасного образотворчого мистецтва. Незабаром в Санкт-Петербурзі з'явиться навіть справжній музей стріт-арту. Розташується він на території заводу шаруватих пластиків.

Про це поваідомляє tvkultura.ru.

Фрески та графіті - основа майбутньої першої петербурзької колекції. До кінця наступного року художники обіцяють створити ще двадцять таких картин. А потім і зовсім хочуть розписати всі заводські будівлі. Щоб гектари фабричної території перетворити на найбільшу стріт-арт галерею світу.

Найскладніше - зробити так, щоб художники не заважали робітникам, робітники - відвідувачам галереї, а гості - художникам. Вже зараз ясно: щоб потрапити в окремі зали, просто купити вхідний квиток буде недостатньо. Поціновувачам техніки вуличного живопису доведеться освоювати ще й техніку безпеки.

"Весь завод, по суті, буде музеєм, - пояснює голова опікунської ради Музею вуличного мистецтва Дмитро Зайцев. - Він буде розписаний і зсередини, і зовні. Потрапити можна буде, але, оскільки це діюче підприємство, то допуск буде обмежений".

Одна з таких поки найбільш закритих і найдорожчих музею картин - " Стіни не сплять" . Інше полотно майстра зі світовим ім'ям ще тільки готують до прем'єри. Свою роботу музею подарує Едуардо Кобра - стріт-арт художник з Бразилії. За його словами, завод - унікальне місце. Тому що якраз місця тут вистачить для будь-якої фантазії.

"Тут ми можемо створити щось дуже масштабне: розписати не тільки одну стіну. Всі стіни і навіть вікна, всі сімсот квадратних метрів", - говорить Едуардо Кобра.

Теми

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.