В Афганістані - траур за жертвами марксистського режиму

В Афганістані відбувся дводенний траур за тисячам жертв комуністичного режиму, убитим наприкінці 1970-х років.

Про це повідомляє Лента із посиланням на агенцію Франс Прес.

Траур був оголошений урядом Афганістану після публікації раніше недоступних широкому загалу списків людей, до загибелі яких в 1978 і 1979 роках були причетні афганські спецслужби.

Список був виявлений нідерландськими слідчими, які ведуть розслідування військових злочинів в Афганістані.

Про існування документа стало відомо в 2010 році після допиту одного з колишніх керівників афганської розвідки Аманулли Усмана, який у 1993 році виїхав до Нідерландів. Він, зокрема, розповів, що підписував розстрільні списки .

У ході подальшого слідства голландці вийшли на 94-річну жінку, у якої збереглися 154 сторінки зі списком людей, страчених в 1978 і 1979 роках.

У цих списках вказувалися не тільки імена жертв, а й імена їхніх батьків, фаху, місця проживання, а також власне звинувачення.

Серед людей у списку були викладачі, студенти, чиновники, офіцери і власники магазинів. Авторами документа всі вони названі "ісламськими фундаменталістами".

У квітні 1978 року внаслідок військового перевороту до влади в Афганістані прийшла марксистська Народно-демократична партія Афганістану. Вона намагалася провести реформи з секуляризації ісламської країни, що викликало невдоволення та опір значної частини традиційного афганського суспільства.

Внаслідок внутрішньопартійних конфліктів у 1979 році владу захопив один із діячів НДПА Хайфізулла Амін, представник "радикального" крила. Він не спромігся припинити збройне протистояння у країні, посиливши натомість репресії.

У грудні 1979 року в ситуацію втрутився СРСР. Радянські війська знищили Аміна, привівши до влади лідера "поміркованих" марксистів Бабрака Кармаля і залишивши для його підтримки військовий контингент.

З того часу влада в Афганістані змінювалася кілька разів, однак громадянська війна триває досі - нині між релігійними радикалами і республіканцями; останніх підтримує миротворчий контингент НАТО.

Дивіться також інші матеріали за темою "Афганістан"

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.