ЗАКРИВАЮТЬ ЖУРНАЛ "ПЕРЕЦЬ". Обкладинки

Керівник видавництва "Преса України" підписав наказ про ліквідацію журналу "Перець" та скорочення штату працівників з першого грудня.

Про це повідомив карикатурист та працівник видання Валерій Чмирьов у своєму блозі, пише "Телекритика".

"Керівник видавництва "Преса України" підписав наказ про ліквідацію журналу "Перець" та скорочення штату працівників з 1.12.2013 року як нерентабельного", - стверджує карикатурист.

Творчому колективу видання запропонували зайняти робітничі посади. Пан Чмирьов написав також, що колектив наразі чекає на пропозиції, які б дозволили працівникам працювати над журналом.

Обкладинка одного з номерів "Перця" за 1950 рік. "Всі ваші сусіди перевиконали план травосіяння... - Так це ж прекрасно! Значить, вони перевиконають наше недовиконання"

"Працівникам журналу запропоновані посади в комбінаті на кшталт брошурувальника, прибиральника тощо, - написав Чмирьов. - Творчий колектив художників-карикатуристів, гумористи, штатні працівники змушені шукати прихистку у якомусь іншому видавництві. Дуже сумно! Чекаємо на пропозиції".

Також карикатурист нагадав, що у березні 2014 року журналу виповнилося б 92 роки.

1961 рік. Осиковий кілок у Холодну війну

"Перець" — сатирично-гумористичний ілюстрований журнал. Заснований у 1922 році, спершу видавався під назвою "Червоний перець" у Харкові. Журнал був додатком до урядового видання УСРР "Вісті ВУЦВК", так само, як і ілюстрований новинний часопис "Всесвіт".

Серед авторів був надзвичайно популярний Остап Вишня, серед ілюстраторів - Олександр Довженко й Анатолій Петрицький.

1969 рік. Всі обкладинки: ЖЖ perec-ua

У 1934 році після низки репресій проти співпробітників "Червоний перець" припинив вихід, разом із згаданим вище "Всесвітом".

1971 рік

У травні 1941 році журнал відновив свою діяльність - у Києві під назвою "Перець". Часопис був друкованим органом ЦК Компартії України.

1978 рік

Дотримуючись "генеральної лінії партії" у зовнішній та економічній політиці, "Перець" критикував і окремі вади соціалістичного суспільства - бюрократію, алкоголізм, споживацтво, родинні і ґендерні стосунки тощо. 

1979 рік

Регулярно друкував листи читачів із критикою "недоліків на місцях" - часто на ці скарги була реакція владних органів.

 Ще один 1979 рік. "Подарунок мамі до 8 березня" :)

У повоєнні часи став одним із найпопулярніших видань в Україні та за її межами. Переважно завдяки письменникові-сатирику Федорові Маківчуку, який був головним редактором журналу 40 років - із 1946-го до 1986-го.

1984 рік. Висміювання тих, хто женеться за "західним способом життя"

На початку 1986 року наклад "Перця" становив 3,3 млн примірників. У 1970-1980-х рр. у касу ЦК КПУ від продажу "Перця" щомісяця надходило 12 млн радянських карбованців.

1988 рік. Висміювання радянського дефіциту товарів. Автор малюнку - легендарний художник Радна Сахалтуєв

В 1940-х роках Українська повстанська армія видавала підпільний гумористичний журнал "Український перець".

Дивіться також:

Журналу "Перець" - 90 років! ОБКЛАДИНКИ

1971: Тарапунька і Штепсель як зброя радянського агітпропу. ВІДЕО

"Хрін" - гумористичний часопис УПА

Журнал "Всесвіт" у 1958-51 рр. СКАНИ

"Лис Микита" - гумористичний журнал діаспори. ФОТО

Карикатури на "буржуазних націоналістів". СКАНИ

Інші матеріали за темою "Обкладинки"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.