Спецпроект

У столиці презентують фотовиставку з Умані

У фотогалереї Ігоря Гайдая "Камера", що у центрі столиці, відкрилась виставка Максима Дондюка "Умань, Рош-Га-Шана", фото для якої збирались протягом п’ятьох років (2008-2012).

Про це пише prostir.museum.

Журналіст одним з перших почав долучатись до щорічного святкування, поступово стаючи "своїм" серед хасидів.

На виставці відвідувачів зустрічають 21 фотографія, кожна з яких розповідає свою малу історію з бурхливого дійства єврейського Нового року на могилі цадика Нахмана з Брацлава.

Основний елемент кожного фото – незмінні хасидські шляпи. Виставка переносить відвідувача за стіл до хасидів, де розташоване різноманіття страв разом зі звичними пляшками Fanta, Sprite та Pepsi.

Умань від Дондюка – це фото урочистої Тори, яку оточують усі паломники, намагаючись допомогти донести святиню; це євреї на даху, які спостерігають за дійством згори, мов горді орли; це малий хлопчик, що спить на колінах свого батька за партою, а також старий хасид, що грає на гітарі…

Особливу атмосферу світлин можна відчути, подивившись на постать старого хасида, що стоїть над могилою цадика, поринувши у свої думи. Одне з найяскравіших фото – це єврей у тендітній в’язаній кіпі, який грає на скрипці, на тлі іншого хасида, що голяка стоїть на краю прірви над річкою.

Окрім того, центральний мотив фотографій – дерево, що ніби нагадує Древо Сефірот (Древо Життя у Каббалі), що виникає у різних кутах світлин. Можливо, творчий задум автора, а, може, просто символічний збіг.

Максим Дондюк вперше потрапив до Умані у 2008 році, отримавши завдання від редакції. В подальшому він щороку брав відпустку, аби побувати на святі та проявити свою творчість крізь знімки хасидів.

Виставка працює у Києві з 5 до 30 вересня, у галереї Сергія Гайдая "Камера", за адресою вулиця Прорізна, 22, з 15:00 до 19:00 щодня крім середи.

Теми

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.