Спецпроект

Російський музей представляє невідомі шедеври Брюллова

Десять невідомих робіт Карла Брюллова представили широкій публіці. Полотна з приватних зібрань, серед картин є і два автопортрети. Тож, такого Брюллова в буквальному сенсі практично ніхто ще не бачив.

Про це повідомляє ntv.ru.

Частина представлених полотен на західних аукціонах купували приватні колекціонери, в тому числі і за порадою фахівців Російського музею. І вже потім підтверджували їх справжню цінність. Портрет Олени Павлівни в траурній сукні спочатку значився як робота невідомого художника. Авторство встановили пізніше.

Брюллов взагалі рідко підписував свої полотна. Зображення Стефанії Вітгенштейн - виняток, з підписом майстра. Але й воно довго значилося як картина невідомого художника.

Навіть автопортрет Брюллова на Заході визнали копією з роботи, яка знаходиться в Російському музеї. Хоча, насправді, це пізній авторський варіант.

Григорій Голдовський, завідувач відділом живопису XVIII - початку XIX століть каже: "Такий автопортрет є в Третьяковці, є у нас. Але у нас це копія Лукашевича, що пройшла самого Брюллова. А це власноручне, авторське повторення на полотні, що відрізняється від оригіналу, виконане в 1849 році перед від'їздом ".

Спеціально для залу № 13 зробили так звані фальш-стіни. Панелі, обтягнуті ліловим оксамитом, створили інтер'єр, близький за стилем до залів старовинних петербурзьких особняків, для власників яких Карл Брюллов і створював свої шедеври.

На виставці є картини, які ніколи не покидали Росію. Наприклад, портрет Гагаріної з синами. Полотно після революції продала дружина онука зображеної княгині, щоб виручити необхідні гроші для еміграції. Кілька робіт для експозиції представив бізнесмен, далекий родич Брюллова - нащадок по жіночій лінії його брата, відомого архітектора.

Серед портретів цікавими виявилися і два ескізи з багатофігурними композиціями. Один був зроблений для Ісаакіївського собору. А другий - "Меса в соборі Санта-Марія Маджоре". Якби художник встиг здійснити свій задум, міг би скласти творчу конкуренцію найзнаменитішій історичній картині Брюллова "Останній день Помпеї".

Теми

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.