Спецпроект

Музей культурної спадщини запрошує відвідати оновлену експозицію

Музей культурної спадщини (відділ Музею історії Міста Києва) запрошує відвідати оновлену експозицію присвячену народній іконі ХІХ ст. із колекції Володимира Беланжера.

Про це пише prostir.museum.

Серед експонатів можна побачити зображення: "Святого Миколи", "Святої Варвари", "Богоматері на престолі" - тло яких, як правило, прикрашають букети, які на одних іконах є стилізованими, а на інших – майже натуралістичними.

Обличчя святих на іконах слабо модельовані, але ясні й виразні, одяг з умовними прикрасами і драперіями – крапками й лініями графічного орнаменту – площинно-декоративний.

Народна ікона, з колекції, формально імітує та метафорично відтворює багато прикрашену й майстерно написану іконописцем-професіоналом храмову ікону.

Сам прийом імітаційності мав на меті, шляхом використання мінімальних засобів вираження, створити враження живописно-декоративного багатства зображеного, створити метафоричний іконний образ, зробити ікону привабливою і цілком зрозумілою щодо тематичних і сюжетних завдань.

Українська народна або хатня ікона підкреслює унікальність селянського іконописання, яке було зумовлене перипетіями вітчизняної історії та надзвичайно складною структурою релігійних та ідеологічних орієнтацій, а також мозаїчним ландшафтом української етнокультури.

Володимир Беланжер - українець за національністю, проживав у Німеччині, Франції, більшу частину життя провів у США, а з 90-х років ХХ ст., повернувшись до України, почав колекціонувати народні образи.

Теми

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.