Українська Вікіпедія приєдналася до російського конкурсу про Схід України

Підписано угоду між українською та російською громадянськими організаціями про заснування номінації "за створення статей українською мовою" в рамках оголошеного раніше конкурсу "Галерея Слави Півдня Росії і Сходу України".

Угоду уклали "Вікімедіа Україна" та "Асоціація почесних громадян, наставників і талановитої молоді", повідомляє прес-служба ГО "Вікімедіа Україна".

Згідно із загальними умовами конкурсу, матеріал має бути присвячений історії, культурі, географії, природі чи знаменитим жителям Харківської, Донецької, Луганської областей України та Південного і Північнокавказького федеральних округів Росії.

Результати дослідження необхідно розмістити на сторінках Вікіпедії і на сайті Асоціації почесних громадян. Переможці будуть названі в жовтні 2013 року.

Обмежень за віком учасників та території їх проживання немає. Це можуть бути школярі та викладачі, керівники краєзнавчих гуртків та їх вихованці, працівники музеїв, науковці – всі, кому небайдужа ідея збереження історії та культури рідного краю.

"У певній мірі взятися за організацію конкурсу в Україні нас підштовхнули засоби масової інформації, які, в гонитві за сенсацією поплутали краєзнавство з геополітикою, – підкреслив один з авторів проекту Леонід Шафіров (Росія). – Тепер, я думаю, всім зрозуміло, що створення у російськомовній Вікіпедії статей, присвячених Україні, не означає територіальних претензій на області східної України".

Шафіров додав, що організатори конкурсу будуть особливо вдячні вікіпедистам, які напишуть статті про південь Росії в україномовній Вікіпедії.

"Історія, культура і природа сходу України і півдня Росії недостатньо добре описані в українській Вікіпедії, - зазначив голова правління ГО "Вікімедіа Україна" Анатолій Луцюк. - Ми сподіваємося, що залучення нових авторів дасть можливість підняти обширний краєзнавчий матеріал, який є в регіонах, приверне людей, захоплених історією свого краю".

Українська частина конкурсу має кілька номінацій: "Історія та культура", "Природа і географія", "Біографічні статті".

За перше місце переможці в кожній номінації отримають по 4 тисячі гривень, за друге – 3 тисячі, за третє – 2 тисячі.

Як відомо, у червні 2013 року російськомовна Вікіпедія оголосила конкурс із написання статей про Південь Росії й три східні області України.

Вікіпедія - електронна енциклопедія, заснована в 2001 році Джиммі Bейлсом і Ларрі Сенгером. Власником сайту виступає "Фонд Вікімедіа", що має 19 регіональних представництв.

Основною особливістю енциклопедії є те, що створювати і редагувати статті може, в принципі, кожен користувач інтернету. Вікіпедія створюється багатьма добровольцями з усього світу на 282 світових мовах. Вона містить понад 20 мільйонів статей.

Українська Вікіпедія – україномовний розділ Вікіпедії. Станом на липень 2013 року містив понад 453 000 статей різної тематики; за даним показником українська Вікіпедія займає 16 місце серед усіх мовних розділів. За підсумками червня за відвідуваністю мовний розділ знаходиться на 17 місці, за кількістю завантажених файлів – на 8 місці.

У першому і другому турах конкурсу "Галерея Слави Сходу України та Півдня Росії" взяли участь понад 700 осіб, що проживають в Ростовській, Волгоградській, Астраханській областях, Краснодарському, Ставропольському краях, Інгушетії, Дагестані, Північної Осетії-Аланії, в Чечні, Кабардино-Балкарії , Калмикії, Адигеї, а також в Москві і в Україні.

Призовий фонд конкурсу сформований за рахунок коштів "Асоціації почесних громадян, наставників і талановитої молоді" та за рахунок коштів, залучених Асоціацією.

У грудні 2012 року проект "Галерея Слави" увійшов до числа переможців IV Всеросійського Фестивалю соціальних програм "Сприяння".

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.