Більшість українських музеїв потребує ремонту й реставрації

Понад 80% українських музеїв потребують ремонту й реставрації, а переважна більшість музейних експонатів перебуває у непристосованих для їхнього зберігання приміщеннях.

Про це розповів Владислав Піоро, голова правління Українського центру розвитку музейної справи, повідомляє Zaxid.net.

"За даними 2007-2008 років, коли Міністерство культури України спільно з науково-дослідним реставраційним центром вивчали стан українських музеїв, у понад 80% приміщеннях виявили, що температурно-вологісний режим не відповідає нормативам, тобто не відповідає стандартам для збереження музейних цінностей. Ситуація не змінилась і до сьогодні, адже понад 80% музеїв потребують ремонту чи реставрації", – розповів Піоро.

За статистикою Національного дослідного реставраційного центру у музейних фондах України – 20 млн предметів.

"70% усіх пам’яток потребують реставрації і консервації, а термінового втручання – третина від цих 70%. Як відомо, стан музейних колекцій дуже сильно залежить від тих приміщень, де вони зберігаються. В Україні практично немає музею, який би перебував у спеціально побудованому для нього приміщенні, багато музеїв перебувають в історичних будинках, які є непристосованими для зберігання. Виняток становить хіба колишній музей Леніна, а теперішній "Український дім", – наголошує музеєзнавець.

За його словами, 2012 року Міністерство культури спільно з Інститутом стратегічних досліджень та Українським центром культурних досліджень проводили дослідження стану музеїв та історичних пам'яток України, однак ці дані ще  не опрацьовані.

Дивіться також: Музейна людина. Колективний портрет українців, які відвідують музеї

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.