Київські вулиці перейменовуватимуть тільки зі згоди родичів

Київська міськдержадміністрація розробила новий порядок перейменувань вулиць та інших міських об'єктів.

Про це повідомляє "Комерсант-Україна".

Тепер назвати вулицю на честь відомої особистості можна буде тільки після її смерті і з письмової згоди її родичів.

До заявки необхідно додати економічний розрахунок вартості такого перейменування.

Затверджуватиме нову назву не Київрада, як раніше, а громада на громадських слуханнях.

Раніше кожен міг звернутися до депутатів Київради і запропонувати будь-яку назву для вулиці, далі їх розглядала спеціальна депутатська комісія і затверджувала Київрада.

Окрім цього, є ряд спеціальних вимог до найменувань певних об'єктів.

Зокрема, при назві вулиць, проїздів, набережних необхідно враховувати ландшафт місцевості, їхні індивідуальні характеристики, які "органічно вплітаються в існуючу топоніміку столиці".

Так, станції метро не можна називати на честь видатних мешканців Києва, країни чи світу - за винятком випадків збігу з назвами наземних об'єктів.

Член постійної комісії Київради з питань місцевого самоврядування, регіональних, міжнародних зв'язків та інформаційної політики Віктор Гринюк повідомив, що найбільшою проблемою залишаються вулиці з дублюючими назвами.

Наприклад, у столиці є п'ять вулиць Шевченка, Островського і Горького - по чотири, Гоголя - три, по дві - Толстого, Лермонтова, Лесі Українки, Франка.

Дивіться також інші матеріали за темою "Топоніміка"

УП.Київ

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.