Спецпроект

Найбільший московський музей очолила уродженка Одеси

Директором Державного музею образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна в Москві стала уродженка Одеси Марина Лошак.

Про це пише timer.od.ua.

Останнім часом Марина Лошак обіймала посаду арт-директора московського музейно-виставкового об'єднання "Манеж". Також вона керувала Московським центром мистецтв на Неглинній і столичною Tatintsian Gallery, заснованої нью-йоркським галеристом Гарі Татінцяном. Вона також була співзасновницею московської галереї "Роза Азора" і куратором вінтажного бутіка Brocade.

Марина Лошак народилася в Одесі в 1955-му році. Закінчила Одеський державний університет імені І. І. Мечникова за спеціальністю "Класична філологія". До 1986 року працювала в Одеському державному літературному музеї.

Марина Лошак

Державний музей образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна - один з найбільших і значних російських музеїв європейського і світового мистецтва. Колекція музею налічує понад 560 тисяч творів живопису, графіки, скульптури, творів прикладного мистецтва, пам'яток археології та нумізматики, художньої фотографії. У тому числі в колекції музею полотна Ренуара, Ван Гога, Моне, Дега, Сезанна, Матісса, Пікассо та інших найвідоміших живописців.

До останнього часу музей образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна очолювала Ірина Антонова, яка була директором музею з 1961 року.

Теми

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.