Спецпроект

Національний художній музей розширив експозицію до 2000-х років. ФОТО

Національний художній музей України презентує проект "Мистецтво 1960-х – початку 2000-х років: перегони з часом".

Про це повідомляється в прес-релізі музею.

До цього моменту ХХ століття в експозиції музею закінчувалось початком 1980-х. Це була крапка, яка завершувала неоднозначний, але рівний період. Та потреба перетворити відрізок на лінію існувала завжди.

Крапку вирішено прибрати і провести лінію далі. Виставка "Мистецтво 1960-х – початку 2000-х років: перегони з часом" дає продовження музейній експозиції творів минулого століття, аби відтворити більш цілісну й повну картину напрямків, творчих індивідуальностей та визначних явищ.

Виставка, що є логічним продовженням постійної експозиції ХХ століття та певним експериментом щодо формування можливого канону імен та явищ вітчизняного мистецтва 1960-х – початку ХХІ ст., покликана вибудувати лінію українського сучасного мистецтва.

На виставці буде представлено близько 100 творів живопису, графіки, скульптури, об’єктів, фотографії та відеодокументації перформансів, що проходили в музеї. Це роботи з колекції музею, і вони відбивають не тільки  погляд на історію мистецтва другої половини ХХ початку ХХІ ст., а й характер та рівень музейного зібрання. Зокрема у виставці будуть представлені імена, які пов’язані з визначними етапами розвитку українського сучасного мистецтва: Григорій Гавриленко, Олександр Дубовик, Людмила Ястреб, Віктор Маринюк, Тіберій Сільваші, Микола Кривенко, Анатолій Криволап, Олександр Животков, Марко Гейко, Арсен Савадов, Олександр Гнилицький, Олег Голосій та інші.

В рамках виставки буде презентовано спеціальний відеопроект молодого українського художника Івана Світличного, присвячений переосмисленню часу та місця музею в міському просторі. Відео тривалістю 24 години пропонуватиме глядачеві, який знаходитиметься у виставковому залі, бачення зовнішнього "життя" музею. Перебіг часу у відео збігатиметься з реальним часом глядача. На думку художника, такий сюжет не явний для глядача, але він лежить не стільки в площині відео, скільки налаштовує сприйняття на усвідомлення планетарних явищ. Це відео завершуватиме експозицію і засвідчуватиме наше уявлення про музейну колекцію як класику, що вічно оновлюється.

 Іван Марчук Портрет Б.Ступки 1971 полотно, темпера 55х78 см.
Роман Жук Автопортрет грабіжника 2008

Виставку також буде доповнено розширеною експозицією творів художника Романа Сельського (1903–1990).

Теми

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.