Збирають підписи під Універсальною декларацією про архіви

Міжнародна рада архівів проводить збір підписів на підтримку Універсальної декларації про архіви.

Як відомо, Декларація була розроблена спеціальною робочою групою Міжнародної ради архівів за зразком "Декларації про архіви Квебеку". Вона була ухвалена в листопаді 2011 року на 36 сесії Генеральної Конференції ЮНЕСКО.

Документ задуманий в якості основи для стимулювання та підтримки архівів і архівної професії. Декларація є важливим кроком у поліпшенні розуміння і усвідомлення актуальної ролі архівів серед широкої громадськості та осіб, які приймають рішення.

Декларація визначає унікальну якість, необхідність та різноманітність архівів; визнає роль архівістів та колективну відповідальність сучасного суспільства.

Важливими складовими документа є зобов’язання щодо достатнього фінансування архівної галузі, збереження документів та доступу усіх бажаючих до архівів.

 

Дана декларація доступна на 29 мовах. Переклад на українську мову в березні 2013 року здійснили Аліна Шпак – заступник директора Центру досліджень визвольного руху та Олексій Погорелов – генеральний директор Української асоціації видавців періодичної преси.

З 2125 підписантів (станом на 14.05.2013 року) найбільше підписантів з Італії та Франції (майже по 20 % з кожної країни). Третє місце з 15,5 % посідає Канада.

Україна разом з Польщею ділить 17-18 місце, маючи в активі 13 голосів, що становить 0,61 %. Це в переважній більшості представники Інституту історії України Національної академії наук України та Центру досліджень визвольного руху.

Підписати Декларацію он-лайн можна тут.

Дивіться також інші матеріали за темою "Архіви"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.