Помер екс-директор студії імені Довженка

2 травня на 85-му році життя помер кінорежисер Микола Мащенко, колишній голова Національної спілки кінематографістів України і колишній директор кіностудії ім. О. Довженка.

Про це повідомляє "Укрінформ" з посиланням на міністра культури Леоніда Новохатька.

Микола Мащенко народився 12 січня 1929 року в селі Мілуватка на Луганщині. 1953 року закінчив Харківський театральний інститут. З 1957 року працював на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка.

З 1989 до 2004 року обіймав посаду генерального директора цієї кіностудії. У 1996 році став академіком-засновником Академії мистецтв України.

За 40 років мистецької діяльності Микола Мащенко створив понад 20 кінофільмів. Зняв такі відомі стрічки, як "Хочу вірити" (1965),"Всюди є небо" (1965),"Комісари" (1970), шестисерійнмй фільм "Як гартувалася сталь" (1973), трисерійну картину "Овід" (1980), а також "Паризьку драму" (1983), "Вінчання зі смертю" (1992) і "Кобзар" (1993).

Останньою режисерською роботою став фільм "Богдан-Зиновій Хмельницький" (2008).

Микола Мащенко - народний артист України (з 1983), лауреат державної премії ім. Т. Шевченка (1982, за фільм "Овід") і державної премії ім. О. Довженка (2011, за видатний внесок у розвиток кіномистецтва).

Дивіться також:

Інші матеріали за темою "Memoriam"

Інші матеріали за темою "Кіно"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.