Спецпроект

Ермітаж і музей ім. Пушкіна в Москві посварилися

У російському музейному світі почалася нова хвиля протистояння двох найбільших музеїв країни. Ермітаж і ДМІІ ім. Пущкіна по-різному ставляться до ідеї відтворення Музею сучасного західного мистецтва.

Про це пише mr7.ru.

Директор ДМІІ на прямій лінії з Путіним зажадала відновити зруйнований в радянські роки музей. Але для цього потрібно вилучити колекції картини і з музею ім. Пушкіна, і з Ермітажу. Директор петербурзького музею Михайло Піотровський категорично проти цього.

Пряма лінія з президентом Росії Володимиром Путіним винесла сміття з музейної хати на всеросійське обговорення. У музейному світі почалася нова хвиля розбіжностей між двома головними російськими скарбницями світового мистецтва - Ермітажем і ДМІІ ім. Пушкіна в Москві. Директор московського музею в черговий раз заявила про бажання відтворити зруйнований в радянські роки Музей сучасного західного мистецтва. Щоб розуміти, в чому суть спору, потрібно звернутися до історії проблеми.

На початку минулого століття меценати Сергій Щукін і Іван Морозов зібрали колекції західного живопису. Збори вийшло чудовим - полотна Дега, Мане, Пісарро, Тулуз-Лотрека, Ван-Гога, Гогена, Ренуара та багатьох інших. Переоцінити їх внесок у розвиток вітчизняного мистецтва неможливо. Російський авангард народився після знайомства вітчизняних живописців з творами імпресіоністів, постімпресіоністів, фовістів і кубістів. У 1918 році колекцію націоналізували. Так і народилися Перший і Другий музеї нової західної живопису. Їх розташували в особняках Щукіна і Морозова. Через десять років колекцію зібрали в одному місці - в особняку Морозова: владі знадобився будинок Щукіна для інших цілей. Потім колекції стали змінюватися. Частина полотен Музею нового західного мистецтва відправили до Ермітажу, натомість з Петербурга надіслали інші картини. Деякі шедеври і зовсім продали. Картину Ван Гога "Нічне кафе" купили закордонні поціновувачі мистецтва. У 1948 році Музей нового західного мистецтва закінчив своє існування за указом Сталіна. Полотна поділили між Ермітажем і ДМІІ ім. Пушкіна.

Теми

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.