Шекспір ухилявся від податків?

Британський таблоід The Daily Mail підозрює Шекспіра у несплаті податків.

"Це звучить так, ніби він сам – один з найбільш відразливих персонажів його ж п’эс" - пише видання. "Бард був бізнесменом, що не визнавав правил, наживався на голоді і перебував за крок до ув’язнення" - із таким підзаголовком вийшов матеріал про нові дослідження британських архівістів.

Документи, що були виявлені британськими істориками, свідчать про те, що відомий драматург був найбільшим власником землі та нерухомості у своєму рідному місті.

Хоча Шекспір писав п’єси, які відстоюють права бідних та нужденних, архівні документи стверджують, що у реальному житті він був багатим поміщиком, протизаконно накопичував великі запаси продовольства і в лютому 1598 році постав перед судом за звинуваченням в ухиленні від сплати податків.

Видання цитує Джейн Арчер, літературознавця з університету Aberystwyth: "Існував інший бік натури Шекспіра, який був не тільки блискучим драматургом, але й безжальним бізнесменом, який робив усе, що міг, щоб ухилитися від сплати податків, збільшити прибуток за рахунок найбільш нужденних груп населення. І в той же самий час він писав п’эси про складне становище бідних, щоб розважити їх".

 Як свідчать нові дані, великий бард не соромився наживатися на голоді і вбогості. Судові записи і податкові довідки говорять про те, що Шекспір протягом 15 років закуповував пшеницю, ячмінь і солод, щоб потім продавати втридорога у неврожайні роки.

"За допомогою законних i незаконних угод, - цитує дослідження The Daily Mail, - Шекспір зміг у 1613 році відійти від справ. Він був найбільшим власником землі та нерухомості у своєму рідному місті Стратфорд-на-Ейвоні.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.