На Черкащині відмовились вшанувати українського полководця

У селі Зеленьків Тальнівського районі Черкаської області відмовились присвоїти одній із вулиць ім’я односельця – генерал-полковника Армії УНР Олександра Загродського.

Про це повідомляє благодійна ініціатива "Героїка".

У 2012 році представники ініціативи звернулася до Зеленьківської сільської ради з пропозицією перейменувати одну з вулиць села, що носить радянську назву, на честь командира 2-ї Волинської дивізії Армії Української Народної Республіки О. Загродського.

20 березня цього року це питання розглядалося на конференції мешканців села.

"Сільська голова пані Валентина Деркач, озброївшись старим ідеологічним штампом "та воно таке дороге, та нащо воно треба" заходилась відмовляти селян від перейменування, - повідомляє "Героїка". - Зеленьківцям почали розповідати старі байки, що перейменування тягне за собою страшні видатки та заміну паспортів в короткі строки".

 Над сільрадою Зеленькова майорить прапор, під яким воював Олександр Загродський

Селяни, щойно почули, що перейменування – то витрати і біганина з документами, одразу ж відхили пропозицію.

"Аби не виглядати в очах сільської громади печерними українофобами, сільська рада запропонувала "компроміс", - зазначають представники "Героїки". - Мовляв, замість перейменування вулиці побудуємо в селі пам’ятник. Однак не самому лише генерал-полковнику, але і його братові – знаному мовознавцеві, щоб не було "надто націоналістично".

Тож, за рішенням конференції села, ухвалено, що в Зеленькові побудують пам’ятник Олександру та Андрієві Загродським. За які кошти – цього сільська рада не уточнює.

Олександр Загродський

Ось фрагмент із заяви "Героїки":

Що стосується зеленьківських пам’ятників, то варто зазначити, що на території села знаходиться монумент "Невідомому солдату", збудований у 1956 році в період хрущовської міфологізації Великої Вітчизняної війни.

Звісно, що рішення про встановлення цього пам’ятника (як десятків тисяч інших однотипних символів більшовицької пропаганди) ухвалювалось не на рівні Зеленьківської сільради. Ніхто не проводив ніяких конференції чи опитувань громадської думки селян.

З усією повагою до "невідомого солдата" і до пам’яті десятків зеленьківців, які були знищені в горнилі розв’язаної нацистами і комуністами війни, - у Зеленькові народились два відомих полководці. Це Олександр Загродський та Сергій Єфремов [офіцер Армії УНР, командуючий обороною Карпатської України- іП]. Їх сільська рада вперто не бажає вшановувати.

Хочеться пояснити сільській голові та депутатському корпусу сільради, що воїни – це воїни, і вони поза політикою. Якщо для одних пам’ятники та шана, а для інших "конференції" та "обговорення" - це лукавство, за яке соромно перед померлими воїнами. Гидко від усвідомлення, що бійців, які походять з одного села, ділять на "правильних" та "неправильних".

"Героїка" обіцяє обов’язково повідомляти про новини щодо зведення пам’ятника братам Загродським у селі Зеленьків.

Благодійна ініціатива "Героїка" - громадський рух, який ставить на меті відродження українських військових поховань, встановлення пам’ятників та пам’ятних знаків на честь борців за незалежність України.

Від часу появи (2010 р.) "Героїка" встановила більше 20 монументів та пам’ятних знаків у Києві, Херсонській, Рівненській, Івано-Франківській, Черкаській, Тернопільській, Хмельницькій та Київській областях.

Дивіться також інші матеріали ІП за темами "УНР", "Черкащина" та "Монументи"

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.