ПЕРЕПОХОВАЛИ 231 ЖЕРТВУ КОРЮКІВСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ

Мешканці села Корюківка, закатовані фашистами на початку березня 1943 року, були урочисто перепоховані у переддень 70-х роковин трагедії.

Про це Історичній Правді повідомили у ВГО "Союз "Народна пам'ять".

Захід відбувся в рамках виконання Всеукраїнської програми з увічнення пам’яті жертв війни політичних репресій.

Місце трагедії досліджувала Чернігівська обласна громадська організація "Пошуковий клуб "Пам'ять Перемоги".

Присутні - керівництво міста, представники облдержадміністрації, громадськість – поклали квіти до пам’ятника закатованим у центрі міста. Траурний захід продовжився церемонією поховання останків за церковним обрядом в Урочищі Гай, де заплановано зведення меморіалу жертвам Корюківської трагедії.

"Вірю, що з часом на місці, де сьогодні відбувається перепоховання, буде встановлений Меморіал у пам'ять про всіх жертв Корюківської трагедії, -  - На жаль, нам навряд чи вдасться відновити імена усіх невинних жертв, - сказав під час церемонії голова правління ВГО "Союз "Народна пам’ять" Ярослав Жилкін. - але ми в силах зробити все, щоб якомога менше загиблих залишилися безіменними".  

Знищення мешканців села тривало з 1 по 3 березня 1943 року. За три дні фашисти знищили більше семи тисяч невинних людей. Це наймасштабніше масове вбивство мирних жителів часів Другої світової війни, здійснене загонами СС.

"Людей знищували настільки масово, що подекуди місто нагадує кладовище: біля багатьох будинків, перед входом у двори чи на подвір’ях стоять пам’ятники. На них вказані імена спалених людей, цілими сім’ями", - розповів  керівник Пошукового клубу "Пам'ять Перемоги" Михайло Балан.

Страшнішої трагедії ні Україна, ні світ не знали. Вбивства стали каральною відповіддю німців за дії радянських партизанів.

Частину жителів фашисти зігнали в центр, де людей розстріляли в великих будівлях села, зокрема в ресторані. Наступного дня забиті трупами будинки почали підпалювати. Карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати.

За даними судмедекспертизи, проведеної після війни, смерть заподіювалася шляхом розстрілу з автоматів та станкових кулеметів, ударів тупими предметами й спалювання заживо. Це ж підтвердили й пошуковці громадської організації "Пам’ять Перемоги".

"За останками загиблих, які були ексгумовані, можна визначити, що людей забивали – руки, ноги, все має сліди побиття, - зазначив Балан. - Останки багатьох людей говорять про удари прикладів стрілецької зброї, зокрема на черепах".

На церемонію перепоховання до Корюківки прибули жителі 60 спалених сіл Чернігівщини, з 15 районів області. З кожного була привезена частинка землі на місце зведення майбутнього меморіалу в Урочищі Гай.

Після прочитання офіційного листа-звернення Президента України В.Януковича про необхідність увічнення пам’яті жертв трагедії, присутні заклали капсулу "Фрагмент меморіального хреста першої черги будівництва Меморіального комплексу".

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.