Спецпроект

У Гатчинському палаці почали проводити екскурсії для сліпих дітей

У російському державному музеї-заповіднику "Гатчина" почали проводити спеціальні екскурсії для сліпих та слабозорих дітей старше семи років. Програма "Відчуття палацу" являє собою музейне заняття-екскурсію парадними залами Гатчинського палацу.

Про це пише "Российская газета".

"Для незрячої людини "дивитися" - це значить "бачити руками", відчувати. Тому інформація про імператорську резиденцію дається через слух і дотик, - кажуть в міському комітеті з культури. - Дітям запропонують відчути і оцінити масштаби і архітектуру палацу, його внутрішнє оздоблення через тактильні відчуття: можна буде помацати макет палацу, щоб уявити, як він виглядає зовні, а також справжню мортиру при вході, колони і камін в Мармуровому залі".

Оскільки майже вся екскурсія тримається на тактильних відчуттях, співробітники музею спеціально для неї підготували зразки тканин, які використовувалися в інтер'єрах (гобелени, оксамит) і для пошиття одягу (шерсть, сукно, кашемір, атлас), а також виготовили копії справжніх предметів з колекції музею (наприклад, бюстів з Білого залу, трону Павла I) - до всього цього екскурсанти зможуть доторкнутися.

В інтерактивній частині екскурсії діти спробують на дотик визначити пудостський камінь, мармур і граніт, приміряти імператорську корону. У музеї також розроблений спеціальний путівник з рельєфними зображеннями палацу і експонатів та коментарями, набраними шрифтом Брайля. При розробці плану екскурсії відділу музейних програм "Гатчина" консультувалися з фахівцями з Санкт-Петербурзької бібліотеки для сліпих та слабозорих.

Відвідати екскурсію діти зможуть як у складі групи, так і індивідуально, з батьками або супроводжуючими. Можливо, будуть і змішані групи, що складаються з сліпих і зрячих екскурсантів.

Теми

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.