Спецпроект

Лисичанський музей отримав картину із зображенням содового заводу. ФОТО

До краєзнавчого музею Лисичанська було передано картину, на якій зображений ще "живий" "Лисичанський содовий завод". В передачі брали участь вищі чини місцевої влади.

Про це повідомляє svodka.net.

Автор картини не відомий, але приблизно вона датується початком XX століття. До теперішнього моменту предмет мистецтва знаходився в міському відділі міліції.

Як повідомив заступник міського голови: "Картина являє собою культурну та історичну цінність, у зв'язку з цим було вирішено передати її музею і зробити надбанням громадськості".

Урочистості в Лисичанському краєзнавчому музеї

25 жовтня 2011 року, господарський суд Луганської області припинив достроково процедуру санації і визнав банкрутом компанію "Лисичанська сода" (Луганська область). "Лисичанська сода" була другим за обсягами виробником кальцинованої соди в Україні після Кримського содового заводу.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.