Громадськість вирішила, що Ахметову будувати на Андріївському узвозі

Громадська рада Андріївського узвозу визначила дві концепції забудови простору на місці зруйнованої фабрики "Юність".

Про це повідомляє УП.Київ.

Перший проект передбачає будівництво концертного залу із природною акустикою для виконання камерних оркестрових творів, камерних балетних/театральних вистав, місткістю 400-500 місць, із додатковим виставковим простором та інфраструктурою.

Другий проект пропонує збудувати поліфункціональний культурний центр за принципом відкритого майданчика. Пропонується сумістити зали-трансформери для театрально-музичних заходів, виставкових і дискусійних залів, із додатковою інфраструктурою.

По допомогу в прийнятті фінального рішення Громадська палата звернулася до відомого історика, етнографа й арт-критика Миколи Скиби.

"Громадська палата ради вийшла на фінішну пряму і вже скоро представить рішення про функціональне призначення культурного простору на Андріївському узвозі, за долею якого спостерігають всі небайдужі кияни", – сказала активіст та координатор Громадської ради Юлія Філоненко.

Як відомо, у квітні 2012 року стало відомо, що на Андріївському узвозі під час "реконструкції" зруйнували три історичні будівлі для будівництва бізнес-центру компанії Ріната Ахметова СКМ - не зважаючи на статус вулиці як заповідника і комплексної пам'ятки містобудування.

Після розголосу та акцій протесту представники компанії пообіцяли не нівечити узвіз склобетонною висоткою, а збудувати "арт-простір", попередньо обговоривши його з громадою.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.