В Японії помер чемпіон сумо з українським корінням. ФОТО

19 січня в Японії на 73-му році життя помер легендарний борець сумо Тайхо Кокі (Кокі Ная, Іван Боришко) - син репресованих українця і японки. Його родина впала жертвою геополітичних обставин, але Тайхо-Іван спромігся стати одним із найкращих спортсменів.

Він помер у лікарні в Токіо, повідомляє ІТАР-ТАСС із посиланням на японську Федерацію сумо.

Тайхо Кокі належав до вищого рангу майстрів (йокодзуна) в цьому виді єдиноборств. За свою кар'єру спортсмен здобув перемогу у 32 турнірах за Імператорський кубок - цей результат досі не перевершено жодним сумоїстом.

"Офіційне" японське ім'я чемпіона - Кокі Ная. Він народився на півдні Сахаліну в місті Сікука (сьогодні Поронайськ Сахалінської області РФ). Його батько - уродженець Харківської області Маркіян Боришко - завжди називав сина Іван.

 Кокі Ная, 1956 рік

Мати хлопця, Кійо Ная, походила з префектури Хоккайдо. Через сварку із батьками виїхала на Сахалін, де працювала у ткацькій крамниці. Там Кійо познайомилась з Маркіяном Боришком.

Батьківщина Маркіяна Боришка — найімовірніше, село Руні Рунівщина Полтавської губернії (тепер Зачепилівський район Харківської області, в цьому селі майже половина мешканців досі мають прізвище Боришко).

Юний українець переселився на південь Сахаліну 1900 року в складі групи українських переселенців, повідомляє українська "Вікі". 1905 року, після російсько-японської війни, Південний Сахалін перейшов під владу Японії.

1925 року М.Боришко опинився у південносахалінському містечку Одомарі (тепер м. Корсаков Сахалінської області РФ). 1928 року Маркіян і Кійо побралися, а наступного заснували власну молочну ферму. Від їхнього шлюбу народилося троє синів і донька. Тайхо Кокі був другим сином.

 1961 рік

Під час Другої світової війни японський уряд став проводити жорстку політику щодо іноземців, тому 1943 року, за підозрою в шпигунській діяльності, поліція розлучила Маркіяна Боришка з сім'єю і помістила його в резервацію в селі Мікінай, де утримували осіб слов'янського походження.

Остаточно зв'язок з родиною було розірвано 1945 року через окупацію Сахаліну військами СРСР. Як і більшість японців, дружина Маркіяна з дітьми мусила рятуватися втечею на батьківщину, а Маркіяна нова влада туди не відпустила.

 Тайхо-Іван - один із найтитулованіших борців сумо. Фото: foxsports.com.br

Коли Кійо 1945 року повернулась додому, батьки відмовилися від неї як від жінки, що була заміжня за "шпигуном і росіянином". Родина була змушена покинути оселю батьків Ная Кійо і постійно мандрувати по Хоккайдо в пошуках заробітку.

Тим часом Маркіян три роки працював перекладачем з японської в органах радянської контррозвідки "СМЕРШ", поки 1949 року за сфабрикованою справою про "антирадянську діяльність" його знову не позбавили волі на 10 років.

 Всі фото - з офіційного сайту Тайхо Кокі

1954 року був амністований, працював сторожем Сахалінського обласного музею і помер 15 листопада 1960 року від запалення легень у Южносахалінську, нічого не знаючи про долю родини й успіхи сина.

У рік смерті батька Ная Кокі, який став сумоїстом у 1956 році, перейшов до вищого ешелону японської професійної ліги сумо (макіноуті), і тоді ж отримав приз за техніку боротьби. Став йокодзуною 1961 року.

Тайхо Кокі досі ставлять у приклад молодим спортсменам як еталон працьовитості, старанності і цілеспрямованості. Для світу японського сумо його кончина є великою втратою.

Пам'ятник японсько-українському сумоїсту. Фото: японська "Вікі"

У зв'язку зі смертю борця по центральному японському телеканалу NHK була перервана трансляція першого в цьому році турніру з сумо в Токіо. Телеканал показав своїм глядачам записи найпам'ятніших і найяскравіших моментів у спортивному житті Тайхо Кокі.

Тайхо Кокі - кавалер державного ордену України "За заслуги" ІІІ ступеню.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.