Івано-Франківськ пропонують перейменувати

На сесії Івано-Франківської обласної ради у депутатському запиті керівника місцевої "Просвіти" Степана Волковецького прозвучала пропозиція з назви обласного центру забрати першу частину – "Івано-".

Про це повідомляє Радіо Свобода.

Він назвав першу частину назви "абсурдним додатком", "рудиментом радянської епохи".

На думку депутата, у 1962 році при перейменуванні Станіслава на Івано-Франківськ з нагоди 300-річчя міста тодішній режим "намагався відмежуватися від прізвища іспанського диктатора Франко".

Степан Волковецький заявляє, що теперішня назва не відповідає ані нормам української мови, ані традиціям назв міст і області. Як приклад навів Хмельницький. "Його ж не називаємо Богдано-Хмельницьк", – зауважив депутат.

Невдалою назву обласного центру Прикарпаття вважає і депутат обласної ради, письменник, лауреат Шевченківської премії Степан Пушик. Він теж за "Франківськ", але наголошує, що "обов’язково потрібно зберегти ім’я Івана Франка".

Депутати підтримали ці пропозиції. Було зазначено, що йдеться не про перейменування міста, а про внесення змін у назву.

Відповідні рішення повинні спершу ухвалити міська і обласна ради, а потім – Верховна Рада.

Про інші перейменування міст і вулиць в Україні читайте за тегом "топоніміка".

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.