ПОМЕР ОСТАННІЙ ПОЛКОВНИК УПА

Сьогодні на 92-му році життя помер полковник УПА, кавалер Золотого хреста бойової заслуги Василь Левкович. Левкович був останнім із живих командирів УПА такого рангу.

Про це "Історичній Правді" повідомили в Центрі досліджень визвольного руху. 

Полковник Василь Левкович (6.02.1920 — 13.12.2012) — один із 32 нагороджених військовою нагородою УПА "Золотий хрест бойової заслуги".

Від часу вступу в УПА у березні 1943 року пройшов шлях від чотового до командира Воєнної округи "Буг", у лютому 1946 року отримав високе звання майора Повстанської армії. А наприкінці того ж року йому присвоєно звання полковника, яке командування армії присвоїло посмертно, вважаючи його загиблим.

17 грудня 1946 року чекісти оточили його криївку, звідки витягли тіло отруєного димом командира. Слідство тривало близько року, Левкович був ув’язнений в тюрмі "на Лонцького" у Львові та слідчій в’язниці МГБ у Києві на Короленка (тепер Володимирська).

22 липня 1947 року Військовий трибунал військ МВД Київської області засудив Левковича до 25 років виправно-трудових таборів. Він повністю відсидів строк покарання і був звільнений з Дубравного табору щойно 7 грудня 1971 року.

 Василь Левкович після Другої світової. Фото з архіву ЦДВР

Навіть вийшовши на волю, продовжив свою боротьбу з радянською владою, вимагаючи перегляду вироку і визнання його військовополоненим, а не злочинцем. До здобуття незалежності України не визнавав себе громадянином СРСР, узявши паспорт лише незалежної України.

Василь Левкович помер у Львові 13 грудня 2012 року на світанку.

Василь Левкович

Прощання з полковником Василем Левковичем відбудеться у Львові в суботу 15 грудня о 12:00 у храмі апостолів Петра і Павла УГКЦ (Львів, вул. Театральна, 11 (костел Єзуїтів)).

На прощанні будуть присутні керівництво міста та області, директор Національного музею "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий, родина полковника: дружина Ярослава, підпільниця, політв’язень, їхні діти і внуки, працівники Національного музею "Тюрма на Лонцького".

Як відомо, останній командир УПА генерал-хорунжий Василь "Леміш" Кук помер у Києві у вересні 2007 року.

Дивіться також пропагандистські матеріали УПА:

"Кто такие бандеровцы и за что они борются"

"Наше ставлення до російського народу"

Плакати, листівки та облігації. ФОТО

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.