Спецпроект

Працівники заповідника "Переяслав" звільнюються на знак протесту

3 грудня 2012 р. 4 наукових співробітники відділу науково-фондової роботи Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав", у кожного з яких до 25 років стажу музейної роботи, написали заяви на звільнення.

Про це йдеться у відкритому листі, підписаному співробітниками заповідника.

Заяви на звільнення - це продовження боротьби з призначеним генеральним директором, яка триває вже декілька років. Tаким чином працівники заповідника висловлюють протест проти генерального директора Довгошиї П.О. та начальника юридичного відділу, головного зберігача за суміщенням Панченко Т.А.

Головні претензії протестувальників спрямовані проти непрофесійності керівника: "У травні 2010 р. генеральним директором Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" призначено Довгошию П.О. Відсутність у нього відповідної освіти, досвіду музейної справи привели за короткий термін до повного закриття єдиного в Україні Музею народного українського одягу Середньої Наддніпрянщини, Музею архітектури давньоруського Переяслава, доведення до жахливого стану ряду унікальних пам’яток культурної спадщини. Діяльність цього керівника супроводжується невмотивованими кадровими перестановками. Його діяльність з 2010 р. по 2012р. спрямована на руйнування надбань і здобутків колективу та фундатора переяславських музеїв М.І. Сікорського, на звільнення з роботи провідних фахівців музейної справи" - йдеться у відкритому листі.

Раніше про ситуацію, що склалася в заповіднику, співробітники повідомляли Міністерство культури України, інші органи виконавчої влади, прокуратуру та депутатів різних рівнів. Але на жодне не було отримано вмотивованої відповіді.

Після тривалого конфлікту співробітники написали заяви про звільнення: "При звільненні Довгошия П.О. здійснював на нас тиск та шантаж. Змусив переписати заяви із звільнення за згодою сторін на звільнення за власним бажанням із-за того, що ми відмовилися підписати його лист, в якому йшлося про те, що ми відмовляємося від звернень до різних інстанцій де йшлося про його зловживання посадовими обов’язками та не маємо претензій до необ’єктивної атестації".

Це вже не перший відкритий лист. 2 роки тому колектив Переяславського історико-етнографічного заповідника уже писав відкритого листа. Тоді зверталися до Януковича, Азарова, Литвина і громадськості. 

В 2012 році також відбулось масове звільнення працівників заповідника , після якого продовжувались конфлікти всередині колективу

Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав" — один з найбільших заповідників України. До його складу входять території міста Переяслава-Хмельницького, його околиць та Переяслав-Хмельницького району, навколо яких визначені охоронні зони.

У його складі 371 нерухомих пам'яток історії й архітектури українського народу, 24 тематичних музеїв різних профілів: історичний, археологічні, літературні, етнографічні, технічні тощо.

Основний музейний фонд заповідника становить 170 848 одиниць зберігання. Серед них: унікальна археологічна колекція, колекція козацького періоду XVI-XVII ст. (1800 од.), колекції стародруків XVI-XVIII ст. (10 тис. од).

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.