Депутати сільради на Черкащині злякалися пам'ятника воїнам УНР

У селі Сухини Корсунь-Шевченківського району Черкаської області не буде пам’ятника воїнам Армії УНР. Крапку у тривалій дискусії поставили депутати сільської ради.

Про це повідомляє благодійна ініціатива "Героїка".

Влітку 2012 року представники "Героїки" звернулись до Сухинської сільської ради з пропозицією побудувати пам’ятник на честь перемоги бійців 4-ї Київської дивізії Армії УНР над більшовицьким кавалерійським загоном в бою у Сухинах 30 січня 1920 року.

На розгляд сільської ради був поданий проект пам’ятного знаку. Витрати, пов’язані зі зведенням монументу брали на себе жертводавці.

7 серпня 2012 року депутати сільради ухвалили позитивне рішення. Вже 23 жовтня "Героїка" зібрала необхідну суму коштів для початку будівництва. Однак раптово сільський голова пан Павло Коломієць змінив свою думку щодо пам’ятника.

Посилаючись на лист із райради, Коломієць категорично заборонив споруджувати монумент в центрі села і запропонував два місця на вибір: за селом у ямі та на вигоні, де місцеві мешканці випасають велику рогату худобу.

Представники "Героїки" повторно звернулись до сухинських депутатів, на цей раз з проханням дати дозвіл на спорудження пам’ятника на подвір’ї сільської ради.

6 грудня 2012 року, в присутності активістів "Героїки", сесія Сухинської сільської ради розглянула повторне звернення щодо спорудження пам’ятного знаку. Депутати одразу заявили, що встановлення монументу на подвір’ї сільради є неприпустимим, адже таке рішення поставить хрест на кар’єрі сільського голови та посварить з керівництвом району та області.

Обранці запропонували компромісний варіант: спорудити пам’ятник біля фельдшерського-акушерського пункту, який знаходиться в непримітній низині за будівлею школи, неподалік з громадським туалетом.

Представники "Героїки" внесли зустрічну пропозицію: площа перед сільським клубом. "Після таких рішень нам можна забути про газифікацію села", - заявили депутати, що бояться гніву районного керівництва. Майже одноголосно була ухвалена пропозиція щодо спорудження пам’ятного знаку на подвір’ї ФАПу.

Коментує представник благодійної ініціативи "Героїка" Олег Собченко:

"Добре, що депутати відкрито, прямо на сесії, пояснюють, що кар’єра та близькість до владного корита для них важливіші за пам’ять про воїнів-земляків та українську історію. Правда – це завжди добре, навіть якщо вона гірка.

Однак викликає огиду те, що обранці прагнуть "умити руки" - запропонувати принизливий та неприйнятний варіант - шматок землі, десь на задвірках села, біля туалету. Депутати зробили це свідомо, розуміючи, що в нас є почуття гідності, і ми відмовимось від таких подачок.

Шкода, що ми втратили майже рік часу на вмовляння сухинських пристосуванців. Тепер маємо швидко підшукати інший населений пункт Черкаської області, де влада виявиться більш прихильною до українських воїнів. Маємо зобов’язання перед нашими активістами та прихильниками. Докладемо всіх зусиль, аби на Черкащині таки постав ще один пам’ятник воїнам Армії УНР".

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.