Спецпроект

У Львові годували "стравами" часів Голодомору. ФОТО

В центрі Львова, на площі біля пам’ятника Тарасові Шевченку, людей пригощали стравами, якими українці харчувалися в часи Голодомору 1932-33 рр.

Про це повідомляє кореспондент ІП Валерій Шмаков зі Львова.

Прямо на площі накрили стіл із "стравами" та пропонували частуватись ними всіх охочих.Таким чином активісти хотіли нагадати про жахливі події тих років.

Організатором акції виступив громадський комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні.

Всі фото: Валерій ШМАКОВ

Страви були приготовані буквально із "підножного корму", оскільки якихось інших компонентів в ті часи українці просто не мали.

Зокрема, до страви під назвою "Кора дуба з льоном" входили такі складники: подрібнена кора дуба запарена, насіння льону, подрібнена та запарена ромашка та маленька жменька кукурудзяної крупи.

 

А кропив'яний корж був спечений із ошпареної окропом кропиви та кульбаби, запареної пшениці, залитої затіркою (невеликою кількістю муки, розведеної у воді). За словами організаторів - мабуть, найсмачніша страва серед усіх представлених.

 

Інші страви на смак були мов тирса. Наприклад, жолуді з корою дуба (очищені від лушпиння та ретельно подрібнені жолуді, подрібнена кора дуба, все це вимішується у воді з невеликою кількістю муки).

 

Також львів'ян пригощали гіркими на смак хлібцями з каштанів та насіння кропу (очищений від шкірки та подрібнений каштан, запарене насіння кропу, невелика кількість запареної пшеничної крупи для в’язкості).

 

За словами організаторів, відшукати автентичні рецепти страв, які готували українці у той далекий період було непросто. Довелось відшуковувати їх у книгах-мемуарах та спогадах очевидців.

Читайте також: "Очерет, павуки і лелеки. Що їли українці в 1932-33 рр."

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.