Спецпроект

Режисер фільму "Soviet Story" написав дисертацію про Голодомор

Едвінс Шноре, автор та режисер відомого у світі документального фільму про злочини комуністичного режиму "Радянська історія" ("The Soviet Story"), написав дисертацію про Голодомор.

Про це він розповів під час міжнародної конференції "Об’єднана Європа — спільна історія" у Вільнюсі, повідомляє ЦДВР.

Латвійський історик Едвінс Шноре в рамках міжнародної наукової конференції "Об’єднана Європа — спільна історія", яка проходила у Сеймі Литовської Республіки з участю прем’єр-міністра Литви, виступив із доповіддю про історію Голодомору в Україні.

Тема виступу — "Західна реакція щодо Голодомору на початку 1930-х років".

Науковець підкреслив, що радянський режим робив усе, щоб заперечити існування голоду.

Попри це, за словами Шноре з електронних архівів газет із багатьох країн, зокрема Великобританії, Франції, Канади, США, Німеччини, Швейцарії, Норвегії та країн Балтики видно, що між 1932-33 роками вони надрукували кілька сотень статей, листів до редакторів та інших публікацій щодо голоду в Україні і радянської економічної політики, що його спричинила".

"Парадоксально, що найбільш ґрунтовні репортажі про Україну в роки Голодомору були опубліковані західними кореспондентами, які базувалися за кордоном СРСР, зазвичай у найближчих країнах — балтійських, — зауважує історик. — Наприклад, журналісти впливових "The Times" (Британія), "The Chicago Daily Tribune" та "French Journal des Debats" (США) інформували про Голодомор з Риги".

Пан Шноре розповів, що Радянський Союз організовував піар-акції — поїздки по "ситих українських селах", залучав до участі в брехні про відсутність голоду провідних журналістів, як, наприклад, Волтера Дюранті з "The New York Times", який у приватних розмовах визнавав вбивство голодом близько 10 мільйонів осіб, але в статтях заперечував Голодомор.

Зазначимо, що отриману Дюранті Пулітцерівську премію досі не відкликали.

"Сховати факт голоду було дуже важливо для Сталіна, адже багато відомих західних інтелектуалів підтримували радянський режим, - заявив історик. - Відомий французький письменник Ромен Роллан, наприклад, щомісяця жертвував 5000 франків радянському посольству в Парижі. Коли його запитали про Голодомор в Україні, він сказав: "Я не хочу нічого про це чути. Я турбуюся за більшу небезпеку — гітлеризм".

А Бернард Шоу, нобелівський лауреат, заперечував голод навіть після свого візиту до СРСР. Відомий тогочасний журналіст Ґарет Джоунс після розмов із селянами в Україні написав, що, окрім Сталіна, людиною, яку найбільше ненавидять в Росії, є Бернард Шоу, що описував повні їжі селянські комори.

Підводячи підсумок, Едвінс Шноре підкреслив, що, незважаючи на надзвичайну активність радянської пропаганди, світова громадськість було добре проінформована про геноцид в Україні, здійснений радянською владою.

Також естонський дослідник зазначив, що вже завершив написання своєї дисертаційної праці про Голодомор, яку він захищатиме у Ризі.

Міжнародна наукова конференція "Об’єднана Європа — спільна історія" організована комісією з оцінки злочинів радянського і нацистського окупаційних режимів у Литві з участю науковців та представників литовського сейму та Європейського Парламенту 16-17 листопада 2012 року.

Уривок із фільму Едвінса Шноре "Soviet Story" дивіться у розділі "ВІДЕО".

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.