НА ПОЛТАВЩИНІ ВІДМОВИЛИСЯ ВІД ПАМ'ЯТНИКА КОМАНДИРУ АРМІЇ УНР

Депутати містечка Хорол офіційно відмовили у встановленні монумента командувачу Дієвої армії УНР Василю Тютюннику. Заборону підтримала більшість депутатів міської ради.

Пропозиція вшанувати видатного хорольця надійшла від представників благодійної ініціативи "Героїка", яка запропонувала спорудити пам’ятник власним коштом.

В разі позитивного рішення міськради погруддя мав би створити відомий український скульптор Ігор Гречаник. Твори цього майстра представлені в постійних колекціях престижних європейських галерей: Galerie Alexander Raebed в Цюріху, Galerie Michelle Boulet у Парижі, в Центрі фантастичного мистецтва в Данії, в галереї "Київська Принцеса" в Ніцці тощо.

"Рішення депутатів було для нас дещо неочікуваним, - зазначив координатор благодійної ініціативи "Героїка" Павло Подобєд. - Далеко не найзаможніше містечко, яке вочевидь не потерпає від нашестя туристів, відмовляється прийняти в дар пам’ятник видатному землякові".

Свою позицію міська влада аргументувала так: "Вихідцями міста є значна кількість визначних історичних постатей, які також заслуговують на увічнення пам’яті".

Депутати не зазначили, хто саме входить до переліку "визначних історичних постатей Хорола". Також з офіційного рішення не зрозуміло, яким чином вшанування Тютюнника, перешкоджає вшануванню інших видатних земляків.

Благодійна ініціатива “Героїка” – громадський рух, мета якого відродження українських військових поховань, встановлення пам’ятників та пам’ятних знаків на честь борців за незалежність України. Від 2010 року “Героїка” встановила більше 15 монументів та пам’ятних знаків у Києві, Херсонській, Рівненській, Черкаській, Тернопільській та Київській областях. 

Василь Никифорович Тютюнник (1890-1919) — командувач Дієвої армії УНР у 1919 р.

Походив з селян, народився на хуторі Куторжу (Куторжиха, нині — у складі м. Хорол) Хорольського повіту Полтавської губернії. Закінчив Хорольське 4-класне міське училище, Тифліське військове училище за 1-м розрядом (06.08.1912).

В училищі у змаганнях виборов звання "Відмінний стрілець з гвинтівки" та "Відмінний стрілець з револьверу". Вийшов підпоручиком до 25-го Сибірського стрілецького генерала Кондратенка полку (Іркутськ), у складі якого брав участь у Першій світовій війні.

З 15.10.1914 р. — в. о. начальника команди кінних розвідників. З 16.01.1915 р. — начальник команди, на цій посаді відбув всю Першу світову війну. 31.03.1915 р. дістав легку контузію під час обстрілу німцями с. Сантока. Останнє звання у російській армії — капітан (з 22.06.1917 р.).

29.09.1917 р. відбув на постійну роботу до складу Української ради 2-ї армії Західного фронту, голова цієї ради. З березня 1918 р. — помічник начальника розвідчої частини оперативного відділу Генерального штабу УНР, у подальшому — Армії Української Держави.

Як одягався і чим воював солдат Армії УНР. ФОТО

З 15.11.1918 р. — начальник оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР. З 31.12.1918 р. — 1-й помічник начальника штабу Дієвої армії УНР (на який у той час були покладені і завдання Генерального штабу). З 22.01.1919 р. — помічник начальника штабу Дієвої армії УНР.

З 26.07.1919 р. — командувач Дієвої армії УНР. 08.09.1919 р. був усунутий з посади командарма і зарахований до резерву. 05.11.1919 р. з особистого наказу С. Петлюри знов повернувся на посаду командувача Армії УНР.

06.12.1919 р. хворим на тиф у важкому стані був перевезений на територію, зайняту польською армією. Помер від тифу у Рівному. Похований на Дубенському міському цвинтарі у м. Рівне.

 

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.