Дискусія про сталінські репресії в пострадянських архівах. ВІДЕО

Представництво Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні провело публічну дискусію "Відображення репресій та інших злочинів радянського тоталітарного режиму в пострадянській та західній історіографії й архівній справі".

Під час заходу обговорювалися питання:

- З якими проблемами стикаються дослідники історії репресій в Радянському Союзі на
заході та в країнах колишнього СРСР? Чому існують дві різні парадигми в західній та
пострадянській історіографії цього періоду? В чому вони полягають?

- Проблема відкритості пост-радянських архівів в різних країнах колишнього СРСР:
законодавчі бар’єри, захист приватності та суспільна значущість архівних даних,
знищення архівних матеріалів, проблема джерел, їх інтерпретації та декласифікації

- Парадигма західної історіографії радянської історії та репресій: дуалізм Холодної війти,
ревізіонізм та пост-ревізіонізм

- Цифровий архів Сталіна як приклад співробітництва між західними та пострадянськими
істориками та архівістами.

Головний доповідач: Вадим Стакло, Цифровий архів Сталіна, Єльський університет,
США.

Дискутанти: Сергій Кокін, заступник начальника Архіву СБУ, Каріна Коростеліна, професор університету Джорджа Мейсона (США), Аліна Шпак, історик (Україна).

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.