Історики обговорили німецько-радянську війну

В Києві відбувся круглий стіл "Україна в Другій світовій війні: історія, пам’ять, політика", присвяченій 71-й річниці початку німецько-радянської війни, яка більш відома як "Велика Вітчизняна війна".

Учасники обговорили приклади ставлення до національної пам’яті в Україні, Росії та Західних країнах, підняли аспекти міфотворення довкола війни, обговорили маловідомі факти подій 1941-45 рр.

Всі експерти наголошували на тому, що радянська інтерпретація історії про війну базувалася на міфах і вигадках, що радянська влада деформувала пам'ять про війну.

Історик Іван Патриляк наголосив: "В період СРСР ніхто не згадував про радісні зустрічі німців в українських містах і селах. Але такі факти були. Просто учасники цих подій воліли не згадувати про минуле. Це б дуже йшло в розріз з офіційною радянською парадигмою щодо німецько-радянської війни".

Також історик зупинився на питаннях партизанського руху.

"Наприклад, на Житомирщині до партизанського руху ставились негативно, краще ставилися до німців, партизанам не допомагали. Пригадую розповідь свого знайомого, який їздив "на картоплю" в Чернігівську область. Він там якось запитав у бабусі, що вона пам’ятає про партизанів. І вона відповіла дещо приголомшливе: "Бачила одного партизана. Прийшов п’яний, каже, я партизан, давай відро картоплі і самогон! А я йому: Ідіот, німці вже давно за Житомиром!".

Владислав Гриневич згадав про дії радянських військових під час "визвольної" операції в окупованій нацистами Європі й наголосив, що в радянській пам’яті не збереглася поведінка радянських солдатів в Європі, пам’ять про масові зґвалтування та грабунки, що мали місце.

А те, що ми знали про війну від ряду "ветеранів", то це стало наслідком того, що тоді офіційні ретранслятори складалися з колишніх нквдистів, які були на "другій лінії фронту", тобто в загород- загонах.

Історик також сказав, що провал радянських військ в 1941-42 рр. та симпатія частини населення до німців пояснювався - попри офіційну радянську, а тепер російську історичну лінію - діями сталінської влади в мирний час, тобто Голодомором, репресіями, колективізацією.

"Не було б 1933-го року – не було б 41-го", - наголошує Гриневич.

Експерти зупинилися на тому, що термін "Велика вітчизняна війна" в українських реаліях вживати не варто, а радше необхідно говорити про саме німецько-радянську війну.

"Вітчизняна війна – це марксистський термін, що був вперше згаданий Енгельсом і стосувався світової революції, коли мали б розпочатися ці вітчизняні війни, внаслідок яких мали б постати сполучені штати Європи", - сказав Гриневич.

Учасники круглого столу також зазначили, що Велика Вітчизняна війна є основою нової російської імперської пропаганди, в першу чергу – саме в Україні.

"Транслювання російських фільмів про війну, де українці показані колаборантами, росіяни – героями, а Сталін – визначним воєначальникам всіх часів, є ознакою того, що Росія бере на озброєння радянські методи із метою знищити українську національну історичну пам'ять. Та ж Георгіївська стрічка, яку нам нав’язують, є одним з символів російського націоналізму, що бере витоки ще від війни 1812 року з Наполеоном. Яке стосунок це має до України?", - сказав народний депутат Олесь Доній.

"Такий стан речей спостерігається, бо Москва відчуває, що якщо вона втратить контроль над гуманітарною сферою України і остаточно програє Європі, яка активно обговорює питання суду над комунізмом і засудження сталінізму на міжнародному рівні", - вважає Володимир В’ятрович.

В заході взяли участь:

Володимир В’ятрович — к.і.н., голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху;

Володимир Гінда — к.і.н., аналітик служби новин 5 каналу;

Владислав Гриневич — к.і.н., старший науковий співробітник Інституту політичних і етносоціальних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України;

Доній Олесь — народний депутат України, голова Мистецького об’єднання "Остання барикада";

Андрій Куликов, журналіст, ведучий програми "Свободи слова";

Олександр Білоус (старший науковий співробітник Меморіального комплексу "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років";

Володимир Сімперович – провідний науковий співробітник Меморіального комплексу "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років;

Іван Патриляк — к.і.н., доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

Павло Подобєд — аспірант кафедри політичних наук Інституту політології і права НПУ ім. М. Драгоманова, координатор благодійної ініціативи "Героїка";

Людмила Герасименко — к.і.н., науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті;

Ярослав Файзулін — к.і.н., науковий співробітник Інституту історії України НАН України

та інші науковці й дослідники.

Читайте також: "Українська концепція Другої світової. Погляд вітчизняних істориків"

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.