На Дніпропетровщині перепоховали 205 бійців Червоної армії

На меморіальному комплексі хутора Високий у Софіївському районі Дніпропетровської області відбулося перепоховання останків 205 невідомих бійців Червоної армії, загиблих у 1943-44 роках під час визволення Дніпропетровщини.

Поховані з усіма військовими почестями останки загиблих були знайдені пошуковцями ІПО "Пошук-Дніпро" протягом минулого пошукового сезону.

Під час урочистих заходів було також відкрито пам’ятну плиту на честь воїнів Третього Українського фронту та бійців 5-го окремого штурмового батальйону, які загинули під час визволення хутора Високий.

Поіменний список бійців цього батальйону в результаті тривалої архівної роботи знайшов онук одного із загиблих Валерій Соболевський.

"Я почав шукати свого діда Захарова Дмитра Борисовича і з’ясував, що він служив у 5-му Окремому штурмовому батальйоні, який бився при визволенні Дніпропетровщини, - розповів Валерій Соболевський. - 85 бійців цього батальйону загинули саме тут, ще двоє померли від ран у госпіталі, двоє загинули у розгромленому ешелоні, понад 100 були поранені".

За словами Соболевського, поіменний список цих людей він знайшов в архівах, проте на жодному меморіалі не були викарбувані їхні імена.

Фото: ВГО "Союз "Народна пам'ять"

"Я зв’язався з пошуковцями з ІПО "Пошук-Дніпро", які й допомогли добитися того, аби імена людей були увічнені на меморіалі Хутора Високий, - сказав онук солдата. - Адже вони віддали свої життя за батьківщину та заслуговують гідного вшанування своєї пам’яті".

Як розповів Валерій Соболевський, вся ця робота тривала два роки. Разом з пошуковцями йому вдалося також знайти багатьох родичів бійців 5-го Окремого штурмового батальйону, які були присутні 20 червня 2012 року під час відкриття пам’ятної плити на меморіалі Хутора Високий.

"Ми безмежно вдячні пошуковцям за їхню нелегку роботу, адже завдяки їм ми тепер принаймні знаємо, де загинули наші рідні, яких ми багато років вважали зниклими без звістки, - сказала під час відкриття пам’ятної плити Тамара Педосенко, онучка одного з бійців 5-го окремого штурмового батальйону. - Адже людина не може зникнути, не лишивши жодного сліду".

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.