В Україні створять електронні реєстри загиблих і поховань

На своєму першому засіданні в новому складі державна міжвідомча комісія з питань увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій окреслила план заходів на поточний рік.

 

Зокрема, у липні планують приділити увагу увічненню пам’яті загиблих на території Київської області. У вересні – провести виїзне розширене засідання на Дніпропетровщині, для голів та секретарів регіональних комісій з питань увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій.

Є намір організувати чотири виїзних наради у Львові, Київській області, Харкові та Одесі, а також підготуватися до відзначення 70-ї річниці Корюківської трагедії.

"Необхідно ухвалити базовий закон у галузі увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій, розробити підзаконні акти, - зазначив замголови комісії Олександр Аліпов. - У першу чергу – створити комплексну програму пошуку та впорядкування поховань жертв. Затвердити тимчасовий порядок здійснення пошуку, ексгумації та перепоховання осіб, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій".

За його словами, слід терміново налагодити роботу регіональних комісій. Наразі вони ефективно працюють лише у п’яти областях – Донецькій, Дніпропетровській, Львівській, Одеській та Харківській.

Відповідно до Указу Президента про відзначення 70-ї роковини Корюківської трагедії планується пошук, ексгумація та перепоховання її жертв, більшість могил яких досі є невідомими.

Ще одне нагальне завдання, яке зобов’язалася виконати комісія, – створити електронний реєстр жертв воєн та політичних репресій, а також реєстр їхніх поховань, як на території України, так і за її межами. З цією метою заплановано провести в липні цього року науково-практичну конференцію.

Серед не менш важливих завдань, які постають перед комісією, – виконання міжнародних зобов’язань України у галузі пошуково-меморіальної роботи.

Одним із важливих напрямів роботи має бути плідна співпраця з громадськими пошуковими організаціями, оскільки переважно саме вони здійснюють практичний пошук загиблих. Окрім того, більш тісною має стати співпраця Комісії з Державною архівною службою, Національною академією наук України та Українським інститутом національної пам’яті.

Всього за бюджетною програмою "Пошук і впорядкування поховань жертв війни та політичних репресій"  держбюджетом у 2012 передбачене фінансування обсягом 2 млн. грн. Половина цих коштів спрямовується на пошук, перепоховання, благоустрій та утримання місць поховання жертв війни і політичних репресій. Решта – на виконання міжнародних зобов’язань України та ведення державного обліку поховань.

 

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.