У Києві відкрили меморіальну дошку Липинському. ФОТО

На Жовтому корпусі КНУ імені Шевченка відкрито меморіальну таблицю з барельєфним зображення В’ячеслава Липинського.

Дошку на фасаді колишньої Київської класичної гімназії №1 (нині в Жовтому корпусі розташовано Інститут філології Національного університету імені Тараса Шевченка) було відкрито з ініціативи видавництва "Темпора" та київських учених Тетяни Осташко й Юрія Терещенка, за підтримки ректорату КНУ.

Автор барельєфу - Марко Галенко.

На таблиці є напис: "У першій  Київській гімназії в 1900-1902 роках навчався В’ячеслав Казимирович Липинський (1882-1931) - видатний український громадсько-політичний діяч, вчений і дипломат. Один з чільних дипломатів молодої Української Держави періоду Гетьманату та Директорії".

 Фото: Мирослав Левицький

У відкритті меморіальної таблиці взяв участь член Політради НРУ, знавець і популяризатор творчості Липинського, громадський діяч Богдан Горинь.

В'ячеслав Липинський - український політик часів Гетьманату, теоретик українського консерватизму. Йому належить визначення патріотизму, з яким солідаризується редакція "Історичної Правди": 

"Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнівний — такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого — націоналізм польський, український.

Перший є націоналізм територіальний, другий — націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий — шовінізмом.

Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава — Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти".

Більше про Липинського читайте в розділі "Колонки"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.