В Україні відзначили 8 травня як День Пам'яті

День пам’яті та єднання 8 травня відзначили в Києві, Львові, Запоріжжі та Дніпропетровську.

Про це повідомляє прес-служба Спілки української молоді.

Саме 8 травня в європейських країнах віддають пошану загиблим воякам.

"Виникнення цієї ініціативи зумовлене тим, що під час війни українці захищали свої домівки як у складі Червоної армії, так і в дивізії "Галичина" та Українській Повстанській армії, - повідомляє СУМ. - Тож актуальнішим, ніж святкування в чергову річницю світової перемоги над нацизмом, є єднання у скорботі за загиблими".

Активісти провели в містах сходу, заходу та центру України панахиди за померлими воїнами Другої світової.

"Цією акцією ми хочемо показати, що для молоді важливо дивитись у майбутнє. І в ньому немає суперечок на тему того, чия боротьба була важливішою, вважаємо, що всі полеглі заслуговують на пам’ять", — зазначив голова СУМ в Україні Олег Слабоспицький.

"Мені видається раціональним відзначати саме 8 травня. Адже 9 травня пов’язане з радянською пропагандою, коли говорять більше про героїзм Червоної армії, аніж про трагізм війни, - додав директор музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий. - Святкують перемогу тільки живих і забувають про полеглих, тобто про те, що ціною людського життя отримано перемогу над нацизмом".

Дні пам’яті та примирення — 8 травня і 9 травня — присвячені пам’яті жертв Другої світової війни. Їх відзначають щороку, починаючи з 2005-го.

Проголошені Генеральною Асамблеєю ООН у резолюції, приуроченій до 60-ї річниці закінчення Другої світової війни в Європі. Р

езолюція пропонує державам — членам ООН, неурядовим організаціям, приватним особам, крім святкування своїх Днів Перемоги чи Визволення, щороку відзначати один або два дні (8 і 9 травня) як данину пам’яті всіх жертв Другої світової війни.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.