8 травня — День пам’яті та єднання

Спілка Української Молоді в Україні ініціює відзначення 8-го травня як Дня пам'яті та єднання, що приурочений вшануванню полеглих у Другій світовій війні. Саме цього дня в європейських країнах віддають пошану загиблим воякам.

Київ:  8 травня ( вівторок), вул. Інститутська, 1 (біля Жовтневого палацу), 13:00;

Львів: 8 травня, Марсове поле, 13:00;

Запоріжжя: 8 травня, Меморіал "Скорботна матір" (поруч з бульваром Вінтера), 18:00.

Виникнення цієї ініціативи зумовлене тим, що під час війни українці захищали свої домівки як у складі Червоної Армії, так і в дивізії “Галичина” та Українській Повстанській Армії, тож актуальнішим ніж  “танці на кістках” у чергову річницю світової перемоги над нацизмом є  єднання у скорботі за загиблими.

1939-1945: Неписана історія. Розкажіть, як ваша родина пережила Другу світову війну

Ті, хто воював, потребують нашої уваги та пам’яті. Активісти Спілки Українською Молоді в Україні вирішили поєднати ці цінності і провести в містах Сходу, Заходу та Центру України панахиди за померлими воїнами Другої світової.

У Києві панахида за участю священників УГКЦ та УПЦ КП буде звершуватись біля хреста жертвам репресій НКВД 1930-1950 рр. Після цього в небо запустять 61 паперовий ліхтарик із символами країн - учасниць Другої світової війни.

Сайт ініціативи та контакти по регіонах:  http://8travnya.org.ua/

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.