У Києві відкрили пам’ятник борцю за Україну на Далекому Сході. ФОТО

Про це повідомляє благодійна ініціатива "Героїка". 

Отець Володимир з Української Православної Церкви Київського Патріархату звершив панахиду та освятив козацький хрест на могилі українського державника. Кияни поклали до могили квіти та запалили лампади.

Фото: Віктор Крук

Представник "Героїки" Олег Слабоспицький виступив з доповіддю про життя Юрія Глушка.

В пам’ять про Юрія Глушка та його доньку Наталку, яка похована разом з батьком, звучали псалми кобзаря Сергія Нечипуренка, котрий виконав їх на старосвітській кобзі.

Попри сильний дощ, віддати шану Глушку-Мові зібралось декілька десятків киян.

ДОВІДКА:

Юрій Косьмич Глушко (1882, Чернігівщина — 1942, Київ) — український громадський і політичний діяч, один з організаторів українського національно-культурного й громадського життя на Зеленому Клині. Псевдонім — Мова.

За фахом технік, працював на флоті і залізниці. З 1904 році мешкає на Далекому Сході. Один із творців "Просвіти" у Владивостоці. Співзасновник та Голова Владивостоцької Української Окружної Ради.

Голова 3-го Українського Далекосхідного з'їзду, що відбувся у Хабаровську 7-12 квітня 1918 р. Цей з'їзд звернувся до українського уряду з проханням вимагати від уряду РРФСР визнання Зеленого Клину частиною України на підставі принципу самовизначення народу, який складав там переважну більшість населення.

Згодом ініціює 4-ий (Надзвичайний) Український Далекосхідний з'їзд, який відбувався у Владивостоці з 25 жовтня до 1 листопада 1918 р., на якому обраний головою Українського Далекосхідного Секретаріату.

Юрій Глушко

Під його проводом навесні 1919 року у Владивостоці створюється 1-й Ново-Запорізький курінь вільного козацтва. 20 червня 1919 року заарештований колчаківською владою за активну українську діяльність. Переховувався до 31 січня 1920 року.

Вдруге заарештовано разом із групою провідних діячів та активістів українського руху 5 листопада 1922 року після захоплення Владивостока більшовиками. Заарештованих перевезено до столиці Далекосхідної республіки м. Чита, де вони рік перебували у в’язниці.

Один з понад двохсот обвинувачених на Читинському процесі, на якому засуджений 13 січня 1924 року до 3 років позбавлення волі за антирадянську діяльність та "намагання відірвати Далекий Схід від РСФРР і злучити з Японією".

1930 року нелегально повернувся в Україну, у Київ (імовірно, не під своїм прізвищем), де навчався на Київських інженерних курсах Харківського автошляхового інституту, здобув фах інженера-будівельника шляхів. В 1939-1941 роках був на різних інженерних посадах в будівельних організаціях.

Восени 1941 року брав участь у роботі українського уряду в Києві, після арешту якого залишився без засобів до існування в окупованому німцями місті.

Помер восени 1942 року від голоду. Похований на Лук'янівському цвинтарі.