Брама Покровського монастиря в Києві може впасти - депутат

Головний вхід до Свято-Покровського жіночого монастиря Української православної церкви - брама–пам’ятка ХІХ ст., розташована у Бехтерівському провулку в Києві - потребує термінової реставрації.

Монастир хоче замість історичної брами побудувати цегляну споруду з більшим розміром воріт прямокутної форми.

З відповідним проханням до голови комісії Київради з питань культури та туризму Олександра Бригинця звернулась настоятелька Свято-Покровського жіночого монастиря ігуменя Калісфенія (Т.Т. Шамайло).

 

Депутат розповів, що брама Покровського монастиря хоч і має привабливий зовнішній вигляд, але на думку представників монастиря, є вкрай небезпечною.

Оскільки всі приміщення монастирського комплексу знаходяться в муніципальній власності, то монастир звернувся з проханням замінити стару браму на цегляну зі зміною профілю воріт (в тому числі і для зручності проїзду технологічного транспорту).

"Зрозуміло, що про жодну реконструкцію чи перебудову брами не може йти й мова, бо це пам’ятка, яку можна тільки реставрувати. А от виділити гроші для приведення в порядок технічного стану цієї брами вкрай необхідно", - наголосив Бригинець.

В той же час депутат нагадав, що на ремонт пам’яток Києва в поточному році заплановано виділити лише 2 млн грн за мінімальної потреби 35 млн. грн. Як наслідок пам’ятки приходять в стан, що загрожує життю людей.

Браму було зведено близько 1897 року. Споруда мала дещо незвичний архітектурний образ для свого часу. У центрі брами розташований арковий проїзд.

 

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.