Сьогодні - 23 роки виведення радянських військ із Афгану

23 роки тому, 15 лютого 1989 року, остання колона радянських військ була виведена з Афганістану.

Таким чином закінчилась більш ніж дев`ятирічна військова інтервенція Радянського Союзу в сусідню державу, в якій і сьогодні ще тривають збройні заворушення.

Про це нагадує "Рідна.ua".

Захищати революцію 1979 року в Демократичній республіці Афганістан (ДРА) були направлені понад 150 тисяч українців. Більше трьох тисяч із них загинули під час цієї війни, вісім тисяч повернулися в Україну поранениним або інвалідами, близько 60 вважаються полоненими і без вісті зниклими.

Уже дома, від ран, хвороб і самогубств померли більше 4 тисяч українських "афганців".

Всього за 9 років війни в Афганістані загинуло понад 14 тисяч радянських солдат, більше 30 тисяч з них були поранені; з афганського боку втрати були ще жахливіші — біля 1.5 мільйона загиблих і майже 5 мільйонів біженців, що знайшли притулок в сусідніх Пакистані та Ірані.

Ця війна зламала життя багатьом молодим хлопцям. Незважаючи ні на що, вони чесно виконували свій громадянський обов’язок, залишалися вірними присязі до кінця.

В Україні цей день офіційно відзначається відповідно до Указу Президента України № 180/2004 від 11 лютого 2004 року і має назву "День вшанування учасників бойових дій на території інших держав".

Дивіться також:

Кодекс воїна-афганця. Радянська пам'ятка для солдат 1987 року (ФОТО)

1988: обмін радянських військовополонених на моджахедів (ВІДЕО)

 

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.