Львівський суд не дав зруйнувати пам'ятник Радянській армії

Галицький районний суд Львова відхилив позов представників Української республіканської партії (УРП) до Львівської міськради з приводу демонтажу Монумента бойової слави Радянської армії.

Про це "Інтерфаксу" повідомив лідер Львівської облорганізації УРП Ростислав Новоженець.

"Суд відхилив наш позов у ​​зв'язку з тим, що він безпідставний. При цьому суд посилався на положення закону "Про увічнення Перемоги у Великій вітчизняній війні 1941-45 рр.", - зазначив Новоженець. - Ми обов'язково будемо подавати апеляцію, щойно отримаємо на руки текст рішення".

За його словами, аргументів для задоволення позову було більш, ніж достатньо - зокрема, Новоженець сказав, що пам'ятник було знято з реєстрації і з 1991 року він не перебуває на балансі в жодної структури.

Нагадаємо, що УРП подала позов із вимогою демонтувати пам'ятник у листопаді 2011 року.

Монумент Слави являє собою ансамбль: бронзові скульптури Батьківщини-матері і радянського воїна з мечем, а також двох стел з фігурами червоноармійців і зіркою. Пам'ятник, якому більше сорока років, розташований у парку навпроти Академії сухопутних військ. Зазвичай тут збираються ветерани і "ліві" партії на 1 і 9 травня.

У грудні 2010 року невідомі облили пам'ятник червоною фарбою, обмалювавши його серпом-молотом і свастикою.

У січні 2011 року міліція зменшила охорону монумента.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.