На Аскольдовій могилі встановили пам'ятник Героям Крут (ФОТО)

На Аскольдовій могилі у Києві встановили пам'ятник гімназистам і студентам, які загинули у бою під Крутами в січні 1918 року.

Пам'ятник, встановлений біля старого пам'ятного знака поруч із церквою Миколая Чудотворця, має форму гранітного хреста з тризубом.

Також на ньому розміщено цитату з Євангелія від Йоанна "Найбільша любов - життя покласти за друзів".

Фото: Павло Солодько, "Історична Правда"

Отець Олексій з церкви Миколая Чудотворця повідомив "Історичній Правді", що до встановлення пам'ятника причетні церковні прихожани.

 

"Хрест встановлено на кошти двох родин із нашої парафії, - зазначив отець Олексій. - Але вони воліли б залишитися неназваними".

 

Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути між Ніжином і Бахмачем (нинішня Чернігівська область) між військами більшовицької Росії і добровольцями-студентами, які захищали Центральну Раду УНР.

Після кількагодинного бою більшість бійців УНР повернулися до Києва. 29 із них, які втрапили у полон до червоноармійців, були розстріляні біля приміщення залізничної станції. У березні 1918 року їхні тіла були перевезні до Києва і урочисто поховані на Аскольдовій могилі.

Загиблі у бою студенти отримали звання "Героїв Крут", їхня смерть і вшанування обросли численними міфами.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.