Росія відмовила генпрокуратурі Литви у допиті Горбачова

Росія відмовилася допитати на прохання литовських прокурорів колишнього президента СРСР Михайла Горбачова у зв'язку зі справою про трагічні події 13 січня 1991 року під час штурму радянським спецназом телевежі у Вільнюсі. Тому що РФ боїться за свій суверенітет і безпеку?

Про це повідомляє "Інтерфакс" із посиланням на Генпрокуратуру Литви.

"Надійшла тільки одна відповідь на прохання про правову допомогу провести допит президента СРСР Горбачова, - інформує прокуратура. - У відповіді йдеться про відмову виконати цю дію".

За даними литовських прокурорів, Росія відмовилася допитати першого і останнього президента СРСР Михайла Горбачова на підставі положення Конвенції Ради Європи від 1959 року "Про взаємодопомогу в кримінальних справах", згідно з яким правова допомога не надається, "якщо це може зашкодити суверенітету або безпеці країни, яка отримала це прохання, її громадському порядку або іншим важливим інтересам".

Головний прокурор Департаменту карного переслідування Генпрокуратури Литви Сімонас Слапшінскас пояснив: "У справі недостатньо даних, які дозволили б визнати президента СРСР підозрюваним. Тому його і просили допитати як свідка". 

Як українці захищали Вільнюс від радянського спецназу

Він зазначив, що Росія досі негативно відповідала на всі звернення Литви про правову допомогу, в яких містилися прохання допитати підозрюваних у справі про події двадцятирічної давності.

Прокурор не зміг відповісти, коли буде завершено розслідування цієї справи, яка зараз становить 650 томів: "Ця справа, схоже, найоб'ємніша в історії Литви, тож прогнозувати якісь терміни складно".

З проханням допитати Горбачова литовська генпрокуратура звернулася до Росії у травні 2011 року.

20 років тому при спробі зайняти Вільнюську телевежу і будівлю радіо і телебачення Литви 13 січня 1991 року 14 людей загинули, більше тисячі людей постраждали. У справі фігурують 23 особи, яких підозрюють у військових злочинах і злочинах проти людяності. 21 з них - громадяни Литви, видати їх Москва відмовляється.

1991: спецназ штурмує телецентр у Вільнюсі (ВІДЕО)

У 1999 році Вільнюський окружний суд засудив шістьох колишніх радянських військовослужбовців, які брали участь у цих подіях. У 1996 році у цій справі були засуджені члени ЦК Компартії Литовської РСР Міколас Бурокявічюс і Юозас Ермалавічюс, обидва вже вийшли на свободу.\11 травня 2011 в Литві винесли довічний вирок колишньому бійцеві радянського ОМОНу Костянтину Михайлову за причетність до вбивства митників і поліцейських у 1991 році на контрольно-пропускному пункті на кордоні з Білоруською РСР "Мядінінкай".

У січні 2011 року прокуратура Вільнюса порушила справу проти лідера місцевої соціалістичної партії, який заявив, що дії радянського спецназу не були військовим вторгенням у Литву.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.