У Ватиканi знайшли рукопис про трьох царiв, якi вiтали Iсуса

Професор релігієзнавства з Оклахомського університету (США) переклав текст, що відкриває нові факти про Різдво Христове і трьох волхвів, які принесли Ісусу дари під час народження.

 

Про це повiдомляє ТСН iз посиланням на The Times.

Рукопис, який зберігався протягом 250 років у Ватиканській бібліотеці і про походження якого нічого не відомо, професор Брент Ландо дешифрував з мертвої сирійській мові.

Текст називається "Одкровення волхвів" і являє собою розповідь про їхнi подорожі, написаний від першої особи. Це зроблена у VIII столітті копія з оповідки, вперше записаної у III столітті, менш ніж через 100 років після написання Євангелія від Матвія - першоджерела історії про "трьох царiв зi Сходу", зазначає видання.

"Одкровення волхвів" значно відрізняється від інших варіантів цієї біблійної історії. Згідно з документом, волхви прийшли не з Персії, а з країни Шир, що ототожнюється з давнім Китаєм. "Повідомляється, що вони були нащадками Сифа, третього сина Адама, і належали до секти, яка молилася без слів", - йдеться в статті.

Як відомо, у традиційній легенді мудрецiв, якi прийшли вiтати новонародженого Iсуса - троє. В "Одкровенні" ж сказано, що їх були "десятки". Матвій не згадує, скільки було волхвів.

Водночас професор Ландо сумнівається, що "Одкровення" дійсно написано одним з волхвів, але вважає, що безіменні автори самоототожнювалися з цими містиками і їх сектою. За словами Ландо, в "Одкровенні" йдеться, що Сиф передав нащадкам пророцтво, згідно з яким зірка сповістить про народження Бога в людському вигляді.

У дешифрованому ж тексті йде мова, що Ісус Христос і Віфлеємська зірка - одне й те саме, а також, що Христос здатний перетворитися в усе, що завгодно.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.