Шкляр каже, що не захищав істориків, звинувачених у плагіаті

Письменник Василь Шкляр просить уточнювати у нього факт появи його підпису під заявами чи зверненнями. Тому що у "справі львівських плагіаторів" підпис Шкляра під листом на захист відповідачів сфальсифікували.

Про це літератор повідомив у листі "Історичній Правді".

"З великим подивом ознайомився з матеріалом Ігоря Чорновола "Шевченківська премія для львівських плагіаторів: судове засідання № 6", - пише Шкляр. - Тут ідеться, зокрема, й про те, що на черговому засіданні суддя долучив до справи нові документи, подані адвокатом відповідачів, серед яких є лист [заступника голови Національної Спілки письменників] Шкляра та [члена Ради НСПУ] Василенка [на захист лауреатів Шевченківської премії Горака та Гнатіва, яких Ігор Чорновол звинувачує у плагіаторстві - ІП]".

За словами письменника, він уперше побачив цього листа на сторінках "Історичної Правди" і ніколи під ним не підписувався.

"Зізнаюся, що багатотомної праці Романа Горака та Ярослава Гнатіва я не читав і в ролі експерта не міг виступати, оскільки не є фахівцем у цій галузі, - наголошує лауреат народної Шевченківської премії. - Для цього потрібно бути вченим-франкознавцем".

Письменник висловлює жаль, що Ігор Чорновол не звернувся до нього і не з’ясував цієї важливої обставини: "Адже останнім часом у ЗМІ, то більше в соціальних мережах, уже не раз "гуляли" заяви та звернення, підписані іменами людей, які не бачили тих петицій".

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.