АНОНС: РАДЯНСЬКІ КОНКУРЕНТИ ОСВЕНЦІМА (ФОТО)

У харківській Муніципальній галереї відкривається виставка «Відрядження у один кінець». Фотографи Володимир Оглоблін (Харків), Володимир Манькута (Черкаси) та Андрєй Ларіонов (Магадан) представляють унікальний фоторепортаж із таборів ГУЛАГу.

Ніщо не зникло. У вічній мерзлоті стоять ворота і бараки. Над ними височіють єгипетські піраміди відвалів породи. Під тими териконами краще не копати: кістки померлих від виснаження в’язнів з’являються на поверхні самі – кожної весни земля повертає свідчення злочину.

 

«Відрядженням» у великих сталінських таборах називали етап до інших, менших і віддаленіших таборів – на особливо важкі роботи у копальні. Зазвичай, це було відрядження, з якого не поверталися: бо важка праця не давала шансів пережити це жахіття. Автори виставки побували у двох радянських конкурентів Освенціму – старших за віком, але менших за розміром гулагівських таборах «Алясковитий» та «Дніпровський».

 

І у «Алясковітий» і «Дніпровський» наповнювали контингентом, який проходив по 58-й статті – тобто політв’язнів. Їх могили – у кращому випадку - деревяний стовпчик із номером «Ж-5»: жодних імен і дат. Їх черепами навесні грають ведмежатка.

 

 

Виставка відкрита з 11 по 26 листопада 2011 року за адресою:

Харків, вул. Чернишевська, 15

Муніципальна галерея працює кожного дня за виключенням неділі з 11 до 19 години.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.