Україна не отримає частки закордонної власності СРСР - російські ЗМІ

Як випливає із заяви російського МЗС, питання про претензії України на закордонну власність колишнього СРСР більше не є предметом переговорів. Хоч іще рік тому Янукович заявляв, що Україна "ніколи не визнає" передачу всієї цієї власності Росії.

Про це повідомляє "Взгляд".

У четвер офіційний представник МЗС Олександр Лукашевич заявив про те, що питання про права України на закордонну власність колишнього СРСР вже не є предметом російсько-українських переговорів.

За його словами, "українська сторона більше не ставить питання про надання їй об'єктів у третіх країнах для потреб її дипломатичних представництв".

"Навряд чи в умовах складних переговорів із газової проблематики нам потрібно зараз відновлювати дискусію з зазначеної теми", - cказав  Лукашевич.

 Посольство СРСР у Берліні - чудова нерухомість у центрі міста, на бульварі Унтер-ден-Лінден, за кількасот метрів від Бранденбурзьких воріт

Нагадаємо, що в 1992 році колишні радянські республіки підписали угоду про так званий "нульовий варіант" - Росія зобов'язалася заплатити борги Радянського Союзу, які складають 96,8 млрд доларів, в обмін на відмову інших республік від прав на закордонну власність колишнього СРСР. Проте в 1993 році Україна, частка якої в боргах колишнього СРСР становила 16,9% (близько 16,5 млрд доларів) вийшла з угоди.

Свої претензії вона оформила списком, що включав нерухомість в 28 країнах, і направила його в 1994 році в російський уряд. Україна також намагалася через Високий суд Лондона домогтися передачі їй будівлі радянського торгпредставництва в столиці Британії.

Верховна рада Україна зажадала від Росії надати дані про розміри золотого запасу та алмазного фонду СРСР, повного майнового та вартісного опису активів СРСР в Держбанку й Зовнішекономбанку СРСР, а також повне погашення Росією заборгованості Зовнішекономбанку СРСР перед українськими громадянами і фірмами.

Керуючий справами президента Росії Володимир Кожин заявляв, що Росія не піде на поступки Києву з цього питання:"Тут немає поля для компромісу, оскільки Росія взяла на себе величезний борг, взяла його на себе у найважчі часи".

У 2010 році до суперечок навколо закордонної власності колишнього СРСР підключився президент України Віктор Янукович: "Ми не бачимо на сьогоднішній день рішення. Ми ніколи не визнаємо цього. Ми вважаємо, що його (майно) треба розділити між країнами. А як це зробити, механізму поки не знайдено".

Зазначимо, що на початку 90-х років професор Дипломатичної академії при МЗС РФ Владлен Сироткін  і розшукове агентство Pinkerton оцінили вартість закордонної власності СРСР в 400 млрд доларів США. Ця цифра включає і спірне майно. Оцінка Рахункової палати Росії - 300 млрд доларів. Владлен Сироткін вважав, що радянського загранмайна вистачить на те, щоб оплатити весь зовнішній держборг країни.

 

Теми

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.