З Луганською облрадою судяться за любов до червоних прапорів

29 вересня 2011 р відбудеться попереднє судове засідання за адміністративним позовом Дмитра Снєгирьова до Луганської обласної ради про визнання незаконними дій Луганської обласної ради з приводу розміщення копій Прапора Перемоги на будівлі облради.

Про це "Історичній Правді" повідомили у прес-службі благодійного фонду "Підтримка Українських ініціатив".

У позові йдеться про наступне: "16.06.2011 р. рішенням Конституційного Суду України № 6-рп\1011 використання копій Прапора Перемоги визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Згідно зі ст.23 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" на будинках, де працюють ради та їх виконавчі комітети, піднімається Державний Прапор України, зазначає Дмитро Снєгирьов.

Але незважаючи на вищевказані положення Закону та прийняте Конституційним Судом України рішення Луганська обласна рада в період з 16.06. 2011 р. до 22.06.2011 р. продовжувала розміщувати копії Прапора Перемоги на адміністративній будівлі, чим порушує положення Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування".

Коментуючи подання адміністративного позову до Луганської обласної ради Снєгирьов акцентував увагу на тому факті, що незважаючи на штучне  затягування розгляду позову, Луганський окружний адміністративний суд змушений був прийняти рішення щодо відкриття впровадження у цій справі.

Нагадаємо, що у травні 2011 року президент Янукович підписав закон щодо порядку офіційного використання копій Прапору перемоги. При цьому норма, яка дозволяла громадянам використовувати червоні прапори на 9 травня, існувала ще в законі "Про вшанування пам'яті Великої вітчизняної війни", підписаному Леонідом Кучмою у 2000 році.

Інформаційна кампанія "за" і "проти" червоних прапорів призвела до масових сутичок між радикальними політичними силами 9 травня у Львові.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.