Спецпроект

Фільм про українця, який привіз у Бразилію бандуру (ВІДЕО)

Украïнсько-бразильський режисер Гуту Пашко представляє фiльм "Iван: повертаючись у минуле" (Iván: De Volta Para o Passado) - про життя Iвана Бойко, якого у 1942-му забрали на працю в Нiмеччину i який у 1948-му емiгрував до Бразилiï, де розпочав робити бандури.

Про це "Історичній Правді" повідомив режисер Гуту Пашко.

Перший показ фільму відбудеться сьогодні у Львові - о 16-ій годині в Палаці мистецтв Політехнічного університету.

У 1942 році Іван Бойко був вигнаний із рідного села на Тернопільщині на примусові роботи до Німеччини. У 1948 році він емігрував до Бразилії і ніколи не повернувся, але залишився вірним культурним традиціям своєї країни за допомогою музики.

68 років опісля, фільм документує повернення 91-річного Івана на батьківщину.

Етнічне різноманіття є одним з ознак Парани, де є колонії різних культур та громад, серед них і українська.

Бразилійська Україна: як ми джунглі освоювали

Українська імміграція в Бразилію почалася в кінці XIX-го століття і мала три великі хвилі до 1952 року. Вважається, що українська етнічна група в Бразилії нараховує близько 500 тисяч осіб, з яких 81% проживають в Парані. 100 тисяч з них мешкають у місті Курітіба, серед них і Іван Бойко.

До появи Бойка у Бразилії не існувало культури гри на бандурі.


Трейлер до фільму "Іван: повертаючись у минуле"

"У 2005 році я мав можливість зустрітися з Іваном Бойко щодо зйомок іншого фільму, пов'язаного з історією української іміграції, - розповів для ІП Гуту Пашко. - І одного разу він схвильовано вручив мені два блокноти його щоденника, де згадується про жахи, які він та його родина пережила під час радянського комунізму і в нацистській Німеччині".

За словами режисера, першою його реакцією було відмовитися, але зрештою він вирішив зробити новий фільм, у якому б сам Іван розповів історію свого життя.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.

"Ніколи не казав": "Вперед, хлопці!", завжди: "За мною!"". Пам'яті Сергія Короля

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Впродовж ночі ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин, командир "Махно" загинув.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.